Традиція відзначати старий Новий рік у ніч із 13 на 14 січня виникла після 1918 року, коли було введено нове літочислення. Колись цей день припадав на 1 січня і називався днем Василя.
У язичеські часи Новий рік відзначався на Русі 22 березня – у день весняного рівнодення, і пов’язано це було із землеробським циклом. Із прийняттям християнства на Русі візантійський календар почав потроху витісняти старий, і тепер уже Новий рік починався 1 вересня. Довгий час ще зберігався різнобій, і в деяких місцях Новий рік продовжували відзначати навесні. Тільки наприкінці XV століття на Русі офіційно визначили початок Нового року - 1 вересня. У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був перенесений на 1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Після революції в 1918 р. більшовики "скасували" ще 13 днів у році, які становили різницю між нашим літочисленням й європейським.
Так утворилися два святкування Нового року — за новим і старим стилем.
14 січня християни вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід було робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.
Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами.
Також у день "старого" Нового року Церква відзначає пам'ять Святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Виховувався у благочестивій сім'ї своєю бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах прийняв святе хрещення в Єрусалимі. Згодом повернувся до Кесарії, де 362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в пресвітери. По смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого обрали архіпастирем Кесарії. Написав чимало церковних молитов та душеспасительних книг. За свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Піклувався про бідних і немічних, яким влаштував спеціальний притулок - названий Василіадою. Сам же вдягав скромний одяг і вживав лише хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1 січня (старий стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні мощі Василія Великого було перевезено до Риму в Італію.
Різдвяне послання 2011 / 2012 рр. Різдвяне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Української Православної Церкви Київського Патріархату
Дорогі браття і сестри!
Христос народився!Славімо Його!
Цього року ми святкуємо Різдво Христове у складних, а багато хто й у тяжких умовах життя. Чому світ став таким жорстоким? Чому невелика частина суспільства багатіє, а більшість страждає? Чому так багато неправди, жорстокості й соціальної несправедливості?
Відповідь може бути тільки одна: людство відкинуло Бога – як центр історичного процесу – і на Його місце поставило людину з її правами. Європейська цивілізація, в основі якої лежить християнство, керована вічними духовними цінностями, створила неперевершені матеріальні цінності. Але сьогодні християнський світ став не таким, яким він був раніше. У наш час християни поділяються на практикуючих і непрактикуючих. Практикуючі християни не тільки вірять у Бога, але й моляться Йому, відвідуючи храми Божі, і живуть за Його заповідями. Непрактикуючі християни – це ті, що прийняли таїнство хрещення, але живуть без Бога, за законами гріховного світу. Таких у європейській цивілізації, в тому числі і в Україні, – переважна більшість. Правдивих християн мало. Тому рівень моралі в суспільстві пішов на спад, християнські шлюби майже зруйновані. Навіть у церковному середовищі мораль знецінюється. Не лише миряни, але й священнослужителі забувають про своє високе християнське покликання. Ось чому нам так важко живеться на землі.
Таким же гріховним і навіть набагато гіршим був світ до народження Христа Спасителя, Сина Божого. Людина не могла звільнитися від гріха, який є причиною всіх страждань і смерті. Тому Син Божий – Творець всесвіту – прийшов на допомогу людству. Яким чином?
Він, будучи Богом, принизив Себе і став людиною – такою, як кожний із нас, тільки безгрішною. Народившись від Пресвятої Діви Марії, Він не перестав бути істинним Богом. Своїми стражданнями, смертю і воскресінням Він подолав гріх і смерть у людській природі – цим оновив наше єство і став Спасителем.
Сьогодні ми святкуємо початок нашого визволення від гріха і смерті, яким є Різдво Христове. Бо без Різдва Христового, тобто без втілення Сина Божого, не відбулося б оновлення людської природи.
Християни стали носіями цієї оновленої людської природи. Вони змінили світ, духовно переродили та оновили його. Але досягли цього, як і Христос, шляхом страждання, мучеництва, великих подвигів.
Якщо людська природа оновлена й у світі живе більше двох мільярдів християн, то чому світ став таким гріховним? Чому, зокрема, український народ страждає? Тому, що християни не провадять християнський спосіб життя, – живуть не по правді, не чують голосу совісті, шукають насолод, несправедливо збагачуються, не бачать навколо себе бідних лазарів!
Різдво Христове принесло радість усьому світу, всім народам і кожній людині, але цією радістю скористаються не всі. Апостол Павло говорить: «Невже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі (а ті, що поклоняються мамоні, тобто багатству, також є ідолослужителями. – П. Ф.), ні перелюбники… ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки – Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6: 9–10).
Необхідно серйозно задуматися над тим, як наповнити християнським духом усі сфери суспільного життя: науку та освіту, культуру та охорону здоров’я, державотворення та підприємництво, політику та дозвілля. Це треба робити не лише заради Царства Божого і вічного життя, а навіть заради самозбереження. Духовне відродження можливе тільки в Бозі та в любові до Нього і до людей. Кожен повинен не тільки вірити в Бога, але й любити Його, – не лише із вдячності (бо Він принизив Себе, будучи Богом, народився в печері та немовлям був покладений у ясла), але головним чином тому, що в любові до Бога полягає сутність життя розумних істот. Ось чому Ісус Христос сказав, що любов до Бога – це перша і найбільша заповідь. Друга заповідь Божа – любити ближнього, як самого себе (Мф. 22: 36–40).
Релігійне протистояння серед Православних Церков не сприяє ні духовному відродженню, ні консолідації українського суспільства. Останнім часом з’явилася надія на утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви, але зовнішні та внутрішні противники цієї святої справи свідомо чи несвідомо стоять на перешкоді. Однак, незважаючи на всі труднощі, в Україні буде єдина Православна Церква!
Цього святкового різдвяного дня сердечно вітаю вас, дорогі браття і сестри, і всіх християн України з Різдвом Христовим і з Новим роком. Поздоровляю зі святом українців, розсіяних по всьому світу, в Америці і в Канаді, в Європі і в Австралії, які люблять свою Батьківщину і вболівають за нашу Українську державу. Вітаю з Різдвом Христовим Президента України Віктора Януковича, Верховну Раду, Український уряд і Збройні сили України. Нехай Господь, за молитвами Церкви, надихне їх служити українському народу за заповідями Божими і вести нашу державу європейським шляхом розвитку з Богом у душі.
У ці різдвяні дні помолимося, щоб Господь зігрів наші домівки, зміцнив здоров’я і наповнив наші спустошені душі миром і радістю.
Прославляючи народження Христа Спасителя, дякуємо Йому за всі Його благодіяння для нас, за радість і скорботи, за Його безмежну любов до нас, грішних. Нехай Господь буде милостивим до нас у Новому році у випробуваннях нашої віри та любові до України, і нехай омине нас чаша Його праведного гніву за гріхи і беззаконня наші.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який народився у Віфлеємській печері від Пречистої Діви Марії, нехай буде з усіма нами!
Христос народився! Славімо Його! Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України Різдво Христове 2011/2012 рр. м. Київ
Наша парафія збагатилась маленьким парафіянином. Таїнство Хрещення та миропомазання прийняв Білецький Олександр Романович 30 вересня 2011р.Народжений в родині Романа та Лесі. Вітаємо Вас рідні та Хресні батьки:Корчун Михайло,Білецький Іван ,Лабчук Анна Совін Уляна. Бажаємо ,виховати довірене Вам духовне диття ,добрим практикуючим християнином!
Сьогодні свято у вашій родині, Справляють рідні хрестини дитині. Радість велика, пісня лунає. Бог синочка вам благословляє.
В день цей щасливий, мамо і тату, Хочемо вам від душі побажати: „Хай на потіху син вам зростає, Гарним, здоровим цвітом розмаю.
Так склалося, що в свідомості більшості сучасних людей, в тому числі й християн, початок нового року асоціюється з 1 січням за новим стилем. Ми не будемо заглиблюватись в проблематику того, правильний чи ні такий підхід. Так чи інакше, але час поділяється на життя, що проходить протягом років, і ми зараз стоїмо перед дверима, що відкривають перед нами новоліття.
Всякий раз, коли підводиться хронологічна риса певного періоду життя, з особливою гостротою відчувається невблаганність і владність часу. Нині ми відчуваємо це особливо.
Одного мудреця давнини запитали, що, на його думку, більше за все дорогоцінне для людини. «Час, - відповів він, - бо за допомогою часу можна набути все. Самого ж часу, хоча б хвилину його, не можна набути ні за які кошти».
Час для нас має два обличчя: минуле і майбутнє, народження і вмирання. Минулого року вже не буде (Апок. 10,6), що б ми не робили. «Нема згадки про перше, та й те, що буде, не буде між тими, які будуть після», - тужив Проповідник (Екл. 1,11); «все тече», - плакав древній мудрець. Так, все тече, але ніщо безслідно не зникає, одного разу блиснувши в часі.
Сувій часу невпинно розгортається перед кожним, аркуші книги життя миготять – пиши, що завгодно і як завгодно, але не можна назад перевернути жодного листа, переставити, змінити або знищити; як написано, добре чи погано, так і залишається вічно, так і буде читане колись Суддею вголос для ангелів і людей. Все зберігається у вічній пам’яті світу, і після часів, на порозі життя майбутнього віку, розкриється книга Істини, і на підставі її буде винесено Суд вічності. Кожна сторінка нашого життя впливає на наступну та не визначає її. Тільки письменник (наше «я») в співавторстві з Творцем може на новій сторінці розвинути зовсім інший сюжет, ніж на попередній, хоч і пов’язаний з нею. Такою новою сторінкою є кожен новий рік.
... Читати далі »
Пожертва Богові зі свого достатку є невід’ємним елементому у церковному житті та у справі власного спасіння. Щира жертовність ототожнюється із почуттям задоволення бо це справа, яка є Богом благословенна, адже жертвуючи на храм ми тим самим стаємо співучасниками розбудови Церкви Христвої і зокрема того храму у якому ми молимося та де ми жертвуємо. Сучасною мовою, пожертва Богові – це духовна інвестиція, що призводить не тільки до нагороди у житті вічному, але й повертається добробутом й у житті земному, даючи можливість жертводавцю мати ще більше матеріальних можливостей для творення добрих справ милосердя. Зі свого боку, Церква безупинно молиться за своїх фундаторів та жертводавців, живих та вже покійних, молиться до Всемилостивого Бога, щоб Він простив усі гріхи тим жертводавцям, які своєю милостинею приєдналися до загальної справи спасіння.
Наша парафія збагатилась маленьким парафіянином. Таїнство Хрещення та миропомазання прийняв
Гащук Даниїл Олександрович -народжений 1.11.2011р.Б в родині Олександра та Ірини. Вітаємо Вас рідні та хресні батьки:Шахрай Віктор та Гонта Наталія . Бажаємо виховати довірене Вам, духовне диття, добрим,практикуючим християнином.
Сьогодні свято у вашій родині, Справляють рідні хрестини дитині. Радість велика, пісня лунає. Бог синочка вам благословляє.
В день цей щасливий, мамо і тату, Хочемо вам від душі побажати: „Хай на потіху син вам зростає, Гарним, здоровим цвітом розмаю.
Успасительні дні, що передують святу Різдва Господа нашого Ісуса Христа, хочеться більш щиро вознести молитви до Преблагословенної, Котра є Джерелом нашої радості і спасіння, Котра послужила великій Тайні Боговтілення.
В акафісному піснеспіві Церква символічно називає Богоматір Зорею, яка провістила Сонце, тобто нашого Спасителя, Променем розумного Сонця, Світилом незаходимого Світла, оскільки Божа Матір просвіщає нас світлом Свого Сина, просвіщає усіма шляхами і засобами. Згадаємо про один з них — святий храм.
У житті Приснодіви Марії храм Божий був невід’ємною частиною великого приготування до Богоматеринства. Коли Пресвятій було три роки, батьки, праведні Іоаким і Анна, виконуючи дану Богові обітницю, привели отроковицю у Храм. Там Діву Марію зустрів первосвященик Захарія. Виконуючи веління Боже, він увів Її у Святая Святих, місце, куди раз на рік міг входити лише первосвященик. У храмі Богоотроковиця перебувала в спілкуванні з Ангелами, там же було виткано ту Божественну тканину, котрою належало огорнути Господа.
У тому святому місці Пречиста Діва віддалилася від гріховної скверни і наблизилася до ангельського світу заради заспокоєння в Бозі. Тому введення Діви Марії у храм є образом іночеського посвячення, прийняття ангельського образу. Через деякий час Первоінокиня перевершить цей ангельський образ, бо Вона стане Богоматір’ю, «чеснішою Херувимів і славнішою без порівняння Серафимів».
Тож тільки святий храм гідний був стати Її оселею. Пречиста Діва освятила Собою образ іночеського предстояння перед Богом. Старозавітний храм був єдиним богоносним місцем на землі, як «скінія присутності Божої», як дім Божий. Тут людина зустрічалася з Господом. Слава Божа наповнювала скінію і храм Соломонів. Святая Святих містила ковчег Завіту, огорнений крилами Херувимів, де чути було голос Божий (Числа 7, 89). Водночас старозавітній храм був прообразом грядущого богоявління у світ. Істинним місцем богопоселення, храмом Божим мала стати сама людина. І ним стала Діва Марія — вмістила Невмістимого.
Сама ж Богородиця є храмом у Храмі, його істинна Святая Святих, одухотворений Божий ківот. Поява Діви Марії у храмі знаменувала собою межу обох Завітів, Старого й Нового. Вона завершила перший і відкрила другий. В особі Пресвятої Богородиці знаходиться таке місце на землі, куди може прихилитися небо.
Але, роздумуючи про небесне, не будемо забувати і про земне. Пріснодіва була і є людиною, і Її служіння також було людським.
Пренебесна висота досягалася Дівою Марією жертовним шляхом. Його вказав для усіх нас Божий Син. Пріснодіва пройшла цей жертовний шлях: спочатку батьки принесли в жертву Богу Пречисту Діву, а потім уже Сама Богоотроковиця принесла власну жертву — дочірню любов до Храму, Свою чистоту і непорочність.
Введенням у храм Богородиця закликає і нас усіх прийти до цієї святині. Як і Вона, ми повинні приносити в жертву свою молитву і любов.
Багато дів супроводжували Божу Матір у священну оселю — Божий храм. До цієї процесії, яку очолила Преблагословенна Діва, приєднуються у віках всі християни, бо християнське життя — це і є безперервний рух до храму і через храм — в Небесний
Митрофорний протоієрей Миколай Ковалик. Адреса: вул.Чапаєва 51.тел.2-15-71
Традиція відзначати старий Новий рік у ніч із 13 на 14 січня виникла після 1918 року, коли було введено нове літочислення. Колись цей день припадав на 1 січня і називався днем Василя.
Так склалося, що в свідомості більшості сучасних людей, в тому числі й християн, початок нового року асоціюється з 1 січням за новим стилем. Ми не будемо заглиблюватись в проблематику того, правильний чи ні такий підхід. Так чи інакше, але час поділяється на життя, що проходить протягом років, і ми зараз стоїмо перед дверима, що відкривають перед нами новоліття.
У
спасительні дні, що передують святу Різдва Господа нашого Ісуса Христа, хочеться більш щиро вознести молитви до Преблагословенної, Котра є Джерелом нашої радості і спасіння, Котра послужила великій Тайні Боговтілення.