„Цей прообраз, що і нині вас спасає, — хрещення. Це не позбуття тілесної нечистоти, а прохання до Бога доброго сумління через воскресіння Ісуса Христа”
19 січня за Григоріанським календарем (6 січня — за Юліанським) Православна Церква в Україні відзначає свято Богоявлення Господнього, яке в народі називають Водохрещенням. Про особливе значення цього свята розповідає постійний гість редакції, прес-секретар Київської Патріархії, ігумен Євстратій (Зоря).

Це велике християнське свято, одне з найважливіших в Православ’ї, має в собі три головних аспекти, які пов’язані: з Хрещенням Господа нашого Ісуса Христа, водою якою це хрещення відбувалося і явленням Бога відразу в трьох іпостасях – Отця, Сина і Духа Святого.

Хоча це свято співвідноситься з певними реальними подіями давнини, проте, крім історичного, найголовнішим для нас у цей день має бути усвідомлення його морально-духовного значення. Це також добра нагода ще раз проаналізувати своє духовне життя, задати собі запитання: Чи свідомо ми прийняли таїнство хрещення? Чи виконуємо ті обітниці, які дали Господу? Чи християни ми тільки за буквою, чи – дійсно діти Нового Завіту?

— Свято Водохреща, як його називають в народі, або свято Богоявлення, чи Хрещення Господнього, — розповідає о. Євстратій, — має дуже велике значення для кожного християнина. Це свято називається Богоявленням, тому що в цей день вперше Бог явився людям відразу у трьох особах: вся Пресвята Трійця явила Себе людям – Син Божий прийшов на річку Йордан, щоб христитися від Іоанна, Отець засвідчив Його синівство Своїм голосом, сказавши „це Син Мій улюблений, Його слухайте”, а Дух Божий у вигляді голуба зійшов на Нього. Від цього дня починається відкрите служіння Ісуса Христа і Його проповідь. Бо до цього часу Він не проповідував і очікував того моменту, коли має це зробити за волею Свого Небесного Отця.

В цьому дні з’єднуються декілька аспектів, важливих для духовного життя кожної віруючої людини. В першу чергу, це те що Бог явив Себе Сам, як Трійцю, засвідчивши, що Він є Єдиний, але в трьох Особах. По-друге, Господь особисто засвідчує синівство Ісуса Христа, що Він є Його Син Улюблений і що ми маємо слухати Його слова і виконувати їх, що Сам Отець Небесний послав Його до людей, щоб спасти їх.... Читати далі »

Традиція відзначати старий Новий рік у ніч із 13 на 14 січня виникла після 1918 року, коли було введено нове літочислення. Колись цей день припадав на 1 січня і називався днем Василя.

 
У язичеські часи Новий рік відзначався на Русі 22 березня – у день весняного рівнодення, і пов’язано це було із землеробським циклом. Із прийняттям християнства на Русі візантійський календар почав потроху витісняти старий, і тепер уже Новий рік починався 1 вересня. Довгий час ще зберігався різнобій, і в деяких місцях Новий рік продовжували відзначати навесні. Тільки наприкінці XV століття на Русі офіційно визначили початок Нового року - 1 вересня.
У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був перенесений на 1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Після революції в 1918 р. більшовики "скасували" ще 13 днів у році, які становили різницю між нашим літочисленням й європейським.

Так утворилися два святкування Нового року — за новим і старим стилем.

14 січня християни вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід було робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.

Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами.

Також у день "старого" Нового року Церква відзначає пам'ять Святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Виховувався у благочестивій сім'ї своєю бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах прийняв святе хрещення в Єрусалимі. Згодом повернувся до Кесарії, де 362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в пресвітери. По смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого обрали архіпастирем Кесарії. Написав чимало церковних молитов та душеспасительних книг. За свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Піклувався про бідних і немічних, яким влаштував спеціальний притулок - названий Василіадою. Сам же вдягав скромний одяг і вживав лише хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1 січня (старий стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні мощі Василія Великого було перевезено до Риму в Італію.