shapka 2014

Ярмолинці Православні
Неділя, 20.08.2017, 03:04
cмт. Ярмолинці. Парафія Преображення Господнього УПЦ КП...
Меню сайту
Опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 259
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Настоятель парафії

Митрофорний протоієрей Миколай Ковалик. Адреса: вул.Чапаєва 51.тел.2-15-71
Друзі сайту

 Село Мшанець, що на Теребовлянщині

Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста над Нічлавою

 Храм Преображення господнє

cerkva.te.ua

Село Молодків. Неофіæйний сайт села Молодків

Вас вітає парафія Всіх Святих Землі Української bogoslov.cv.ua Текст заміщення

Головна » 2010 » Липень » 5 » Язичницьке свято Купала – день «узаконеної розпусти»
Язичницьке свято Купала – день «узаконеної розпусти»
22:00
З кожним роком в Україні все ширше відзначається ніч на 7 липня – так званого Купала. Дуже часто це «свято» називають «Іваном Купалом», але це неправильно. У Православній Церкві в цей день припадає свято Різдва Іоана Предтечі. У язичників ні про якого «Івана» і мови бути не може. Назва «Купала» пов'язана з одним із ритуальних дійств цього свята. Купало – одне з головних свят стародавніх язичників-слов'ян, хоча походження у нього швидше за все не слов'янське. Купало – свято Ярила – божества сонця. Купало був у першому ряді язичницьких богів і вважався богом земних плодів, третім, чи п'ятим по значущості після Перуна.  Язичницьких культів сонця не перелічити. Обожнювати сонце – це не просто традиція язичників, це їх непорушнє правило. Сонечко починає йти на спад – «вмирає», і треба його «підгодувати». У всіх сонячних культах цього дня обов'язково приносилися жертви. Птахи, тварини, а часом і люди спалювалися у вигляді приношення сонцю, що обожнювалося, щоб їх енергією воно «підкормилось» і не «померло».

Дим жертовного вогню, згідно язичницьким повірям – найкоротший спосіб доставки енергії жертв на «небо». Саме тому в ніч Купала прийнято палити вогнища це – залишкове явище стародавніх культів, сенс яких вже не пам'ятають і самі язичники. З цим і пов'язаний звичай стрибати через вогнище – це те, що залишилося від жеребкування. Вибрати людську жертву іноді не наважувався навіть жрець. Тому хлопці і дівчата стрибали через вогнище до тих пір, поки хто-небудь не падав в нього. Вважалося, що таким чином «боги» вибрали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через вогнище про те, що вони зображають потенційного покійника?).

Після принесення жертв починалися оргії. Оскільки з сонцем асоціювалося плодотворче начало, і воно вважалося джерелом життя і родючості, то і його культ мав на увазі саме це активне «запліднення» – злягання з випадковим партнером і було кульмінацією «дивної і таємничої» ночі Купала. Можна привести один із описів цього свята: «Споконвіків в ніч напередодні Івана Купала в руських селах слідували звичаю, який зрівнював шанси всіх жінок і дівчат в законному бажанні мати потомство. В селах в цей час влаштовувалися веселі зборища з хороводами спеціально для тих, хто засидівся в дівах. Дівчата, яким не пощастило із зовнішніми даними і кому не дісталося багатого приданого, щоб пом'якшити помилку природи і знайти щастя в особистому житті, один раз в році отримували шанс знайти хоч би радість материнства, якщо вже радощі взаємного кохання і родинного життя обходили їх стороною.

У ніч напередодні Івана Купала старі діви мали право зачати від будь-якого чоловіка в селі, не заслуживши на засудження сусідів і не навівши вічної ганьби на голову своєї майбутньої дитини. Кожній дівчині, що втратила надію знайти собі чоловіка, дозволялося відвести з хороводу чоловіка, який їй пригледівся, в незалежності від того, був він одружений чи неодружений. І жоден не смів відмовлятися від цього «почесного обов'язку».

Якщо дівчині в цю ніч таланило, то через дев'ять місяців все село святкувало народження немовляти, якого всі вважали своїм обов'язком любити і леліяти. Батька йому замінювало все село. І навіть якщо хтось з жінок помічав, що дитя аж надто схоже на її благовірного, це не давало їй законних підстав докорити чоловікові в зраді: подружня вірність – це, звичайно, добре і правильно, але право старої діви в ніч на Івана Купала священне». «В давнину, діти, зачаті під час купальских свят, вважалися самими сміливими і сильними воїнами».  Коментарі тут, мабуть, зайві, ось тобі свобода і ніякої моралі.

А ось як описують обряди цього свята сучасні неоязичники: «Дівчата і жінки, стоячи збоку, обговорюють майбутніх суджених, парубки і чоловіки ворожать, чи вибере хтось їх чи ні, повезе або не повезе. За цим спостерігає жрець – щоб був мир і порядок – відповідає на питання з одного і з іншого боку. Починається обряд вибору суджених. Дівчина б'є парубка долонею по плечу і втікає, а той біжить вслід і доганяє. Зловивши дівчину, парубок підводить її до малого багаття, через яке вони разом стрибають. Якщо під час стрибка руки не розійдуться, то це означає, що парубок і дівчина стали судженими. Якщо ж розходяться, то обидва шукають собі іншу пару для стрибка (і не тільки для стрибка ). На березі суджені обмінюються вінками, після чого кожен кладе свій вінок на пліт з дерева і соломи, ставить в середину вінка свічку, що горить, і пускає його по воді. Після цього суджені (тобто ті, які стали такими до світанку ), узявшись за руки, останній раз перестрибують через купальський вогонь і біжать до річки. Після цього суджені омиваються голими в річці і йдуть «м'яти траву», «шукати Купальську квітку»... Такий звичай».  Про те, що відбувається, по язичницькій інструкції, далі, детально говорити не будемо. Самі укладачі інструкції, розуміючи «специфічність» своїх рекомендацій, поспішають додати, що це «не є перелюб, але торжественна жертва богам», і що «дітей, зачатих в купальську ніч, боги наділяють чарівною силою». Ось вона, повна правда про «нешкідливе», «народне» свято. Купала – день узаконеної розпусти. Власне це не нове. У багатьох язичників в ходу була храмова проституція, оргії у свята і так далі. Все це теж вважалося «жертвою богам», і не менш «торжественним». Яким богам? Для православної людини відповідь на це питання достатньо ясна – демонам.

Протягом всієї історії християнської Русі-України з язичницькими купальськими обрядами боролося духовенство Православної Церкви, закликаючи своїх духовних чад не брати участі у цих бісівських забавах та жертвоприношеннях. Проти купальських обрядів спрямовувалися правила російського церковного собору 1551 р., відомого під назвою «Стоглав»: «...о Іоанні дні, в навічеріи сходятся мужи и жены и девицы на нощное плещевание и на безчинный говоръ, и на бесовские песни, и на плясаніе, и на скаканія, и на богомерзкія дела; и бываетъ отрокомъ оскверненіе и девамъ растлениіе, и егда мимо нощь ходитъ, тогда отходятъ к реце с великимъ кричаніемъ, аки бесніи, и умываются водою; и егда начнут заутренню звонити, тогда отходятъ в домы свои й падаютъ аки мертвыя ото великого хлохотанія». У 1723 р. Перемишльський собор у Березові постановив заборонити танці та розваги біля купальського вогню як забобонний звичай. Пам'ятки XVIII ст. рясніють документами про заборону купальських обрядів. 1719 р. гетьман Скоропадський видав універсал «о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.». Універсал надавав право фізично карати (в'язати, бити киями) усіх, хто наважився б взяти участь у «безчинных гуляньях». Духовним властям також наказувалося непокірних «безчинников крепко истязовати, а преслушных и од церкви одлагати». Ось що в цьому універсалі пишеться: «Молодіе и своевольные люди, збираючись по ночах, купали справуют, игри, танцы и пиятики, з яких бывають галаси и зачепки до звадок; послідовательно засъ з того урастаютъ забойства, як-от: грихи блудніе, растлініе девства, безъзаконное детей прижитие; за яковые безчинія видим гнів Божій на всіх нас зрится, ибо не одтеперь тилко літніе неурожаи хлеба, многіе падежи скотов, а що больше и моровые язвы и другий тяжкіе в людях болезни Малая Россія понесла и прочие поносит злоключенія. За чимъ, хотячи мы тое в народе нашем злонравное заповіди божой и христианскому званію противное вывести и ускоромити безчиніе...».

Бог Істинний – є Бог чистоти і святості. Його заповіді закликають до подружньої вірності, захищають святиню сім'ї. Розгнуздана розпуста під личиною «захоплюючого богослужіння» – жертва сатані. Не вигаданому рукотворному Ярилу, а реальному духу брехні і погибелі.

Світські організатори купальських святкувань, звичайно, не припускають для своїх вечірок подібного сценарію і навіть не говорять про це, але, упроваджуючи це свято в народну свідомість, вони закладають фундамент до відродження його у всій повноті. Де гарантія, що через декілька років, звиклі до Купала люди, не дізнаються про його повний «сценарій» і не почнуть відтворювати його?

Навіть поверхневе знайомство з Купалом показує, що ні сам предмет поклоніння – «бог» Ярило, ні моральний зміст свята, нічого хорошого не несуть людині. Природньо, складно припускати, що хтось серйозно вірить зараз в «бога» Ярила. Але і звичайну людину, що прийшла на Купала просто відпочити, це свято не зробить кращою і чистішою. В кращому разі вона зможе «розслабитися». У гіршому – забруднить розум і серце (якщо їй ще є що втрачати в цьому плані).



Виникає враження, що хтось цілеспрямовано прагне виростити з молоді кого завгодно, але не нормальних людей – хороших чоловіків і дружин, батьків і матерів, повноцінних і відповідальних членів суспільства. В ці липневі дні від ЗМІ можна лише почути дуже стислу інформацію, що православні 7 липня «відзначають» свято Іоана Хрестителя, а далі – суцільний Іван Купало з розбором ворожильних практик і формою купальских вогнищ, характеристикою 12 трав для вінків, форми і технології виготовлення «оберігів» і тексти заговорів. Мета одна: зробити з православного свята, дня пам'яті і молитви, чергове свято похоті. Тут мимоволі згадуються слова літописця псковського монастиря Памфілова, який, описуючи ці «свята» «в градех і в селех» ще в XVI столітті, знаходив можливим сказати, що «в годину ту сатана красується, яко ж сущии древнии идолослужителие бісівське свято сією святкують».
Ще один цікавий знак часу – спроба обязичити християнські свята. На Андрія і Святках у нас – ворожать, на Тройцю – плетуть вінки, на Петра і Павла – танцюють і гуляють. Тобто свята, за походженням і сутністю християнські, позбавляються свого духовного і виховного змісту, стають приводом або до звичайного відпочинку або, що ще гірше – до окультних справ (ворожіння), п'янства і розпусти. Брати християнську вивіску і під нею робити те, що органічно чуже християнству і таким чином спекулювати на чужому авторитеті – просто не етично.

Якщо комусь хочеться стати язичниками, стрибати через вогнища, ворожити, здійснювати ритуальні купання, блудити з першим зустрічним, приносити під кущами «торжественну жертву богам», – будь ласка, у нас країна вільна (принаймні в цьому). Але, відроджуючи свято з язичницьким корінням необхідно поінформувати людей, сказати про нього всю правду, що б вони могли зробити вільний вибір. 

Отож, для православного християнина, брати участь у таких язичницьких святкуваннях є неприпустимим. Кожен з нас повинен знати всю правду про історію цього поганського свята і закликати інших не брати участі у ньому. Тим більше, що 7 липня ми святкуємо різдво Іоана Предтечі про якого сказав Спаситель, що немає більшого від народжених жонами ніж Іоан, тому слід сходити до храму, прославити Хрестителя Господнього та звернутися до нього з молитвою.

 

Церква.info

Переглядів: 698 | Додав: Православна | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Календар
«  Липень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Наші реквізити
Рахунок №26001052402427
Храм Преображення Господнього
УПЦ Київського Патріархату
Код 25889374
Банк:
Хмельницька філія Приватбанку
МФО 315405
м.Хмельницький
Міні-чат

Copyright MyCorp © 2017 Сайт управляється системою uCoz