 Коли помирає близька нам людина, то ми починаємо піклуватись про виготовлення домовини, влаштовуємо поминальні трапези, піклуємось про організацію похорону. Тільки інколи ми ставимо собі питання: „а що найперше потрібно померлому?” Відповідь одна – перш за все необхідна молитва. Нагою людина народжується на світ, і так само в убогості повертається в лоно землі. І ми знаємо, що після смерті тіла, душа або наслідує вічне блаженство, або відходить на вічні муки. Але все це залежить від того, як людина прожила своє земне життя.
Одне із сім діл тілесного милосердя є „померлого поховати”. Тому похорон потрібно звершувати на третій день після смерті, і краще, якщо молитва звершується в церкві та цвинтарі (кладовище).
В Церкві здійснюються такі служби за померлих: панахиди, літія, парастас та Літургія.
Панахида – то молитва за померлих. Панахиди звершуються в домі померлого де й знаходиться тіло, в храмі, і на могилі. У панахиді можна молитися за одного або кількох померлих християн.
Літія – (з грецької мови) – „сердечна (усердна) молитва”. Вона коротша за панахиду. За проханням рідних померлого, літія може також служиться і в окремі дні, незалежно від встановленого порядку.
Як на літії так і на панахиді в дні пам'яті померлих, прийнято приносити і ставити разом з приносом на окремому столику (в сільських храмах, зазвичай перед тетраподом, або де є замітка на столику „за померлих”), ставиться – коливо, так звана кутя. Кутя – це варена пшениця змішана з медом (хоча тепер є різні кулінарні рецепти відносно колива). Коливо служить нагадуванням про воскреслого померлого. Як зерно, яке для того щоб дати плід повинно зродитись в землі і стліти, так і тіло померлого придається землі щоб стліти, і в свій час встати нетлінним для майбутнього життя після другого пришестя. Мед знаменує нам духовну насолоду Вічного Життя. Тому перед трапезою за померлих, їх згадують чимось солодким: кутею, киселем, медом і т. інше.
Поминання померлих належиться звершувати і на далі, переважно у храмі: в дні народження померлих, дні смерті, та іменин. Але подавати записку у вівтар і ставити свічку за упокій можна завжди. Для молитви за померлих призначений Церквою є ще один день тижня – субота, коли відправляється заупокійна Літургія, за винятком, якщо на цей день не випадає свята.
Православна Церква має давній благочестивий звичай приносити молитви Богу за померлих ще в третій, дев’ятий, сороковий день, та рівно через рік від дня смерті. Померлих поминають в день смерті щорічно. Часто люди запитують: „чому саме встановлені тільки ці дні?” Майже з таким самим питанням Св. Макарій Олександрійський звернувся до Ангела, який супроводжував його по пустині. Ангел відповів: „Бог не допустить робити в Церкві Своїй щось непотрібне і безкорисне, але встановив таїнства і звелів їх звершувати”.
Церква звершує поминання померлих тільки хрещених християн під час року декілька раз. Такі поминання називаються „вселенськими” або „Родительськими”, це є: субота перед пущенням; суботи: другого, третього та четвертого тижня Великого Посту, субота перед днем Святої Трійці (Зелених Свят), субота перед днем пам'яті Св. Дмитрія Солунського.(цього року -це 7 листопада). Парасковейська поминальна субота, Михайлівська поминальна субота. А поминання померлих воїнів звершується в день Усікновення голови св. Іоана Предтечі (11 вересня) В ці дні православні моляться за усіх померших своїх родичів пам’ятаючи, що їх сьогодні не існує лише в нашому світі. І хоч їхні тіла лежать у могилах, їхня душа не перестає існувати, і більше цього: вона потребує наших з вами молитов. Тільки в храмі пам’ятають про те, що ми смертні. Тільки тут ми можемо у своїх молитвах звернутись до Бога, просячи ласки як нам, так і усім, хто живе у Бога. І здається, це не так складно - присвятити 1 день з 365-ти усім, хто на нас чекає там… Батьки, родичі, друзі, відомі нам люди, з якими ми так і не познайомилися чи не примирились, та й просто усі ті, хто жив перед нами…
Одно разу подорожній увійшовши у місто запитав місцевого жителя: - Скажіть-но мені, пане, а чи бувають у вашому місті які чуда? - Знаєте, відповів той, якщо десь вважають чудом те, що Бог говорить до людей, то у нас чудом є коли люди говорять до Нього…
Чи не про наше місто йде мова?
|
Митрофорний протоієрей Миколай Ковалик. Адреса: вул.Чапаєва 51.тел.2-15-71
