shapka 2014

Ярмолинці Православні
Четвер, 14.12.2017, 01:39
cмт. Ярмолинці. Парафія Преображення Господнього УПЦ КП...
Меню сайту
Категорії розділу
Мои файлы [3]
Опитування
До якої з конфесій Ви належите?
Всього відповідей: 376
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Настоятель парафії

Митрофорний протоієрей Миколай Ковалик. Адреса: вул.Чапаєва 51.тел.2-15-71
Друзі сайту

 Село Мшанець, що на Теребовлянщині

Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста над Нічлавою

 Храм Преображення господнє

cerkva.te.ua

Село Молодків. Неофіæйний сайт села Молодків

Вас вітає парафія Всіх Святих Землі Української bogoslov.cv.ua Текст заміщення

Головна » Файли » Мои файлы

памятка- як поводитись в храмі(переглянути повністю)
[ ] 16.11.2009, 15:50


• Чи дозволено жінкам під час місячних входити до храму, сповідатися й причащатися?


Заборона входити у храм жінкам, у яких відбувається названий фізіологічний процес, дуже давня й відома ще у Старому Завіті. Вона зумовлена культурними особливостями, які акцентують на «обрядовій чистоті». Сьогодні гігієнічні аспекти цієї проблеми втратили актуальність, а в сучасних церковних приписах, які зобов’язують усіх православних брати участь у літургії в усі неділі та празники, не знаходимо винятків для жінок у т. зв. «критичні дні». Тому немає правової підстави забороняти жінкам входити до храму. Натомість, поважаючи двотисячолітню християнську традицію, слід з розумінням ставитися до тих, хто дотримується давніх звичаїв, якщо вони не пов’язані з якимись забобонами, що суперечать християнській вірі.

• Чи можна палити на церковному подвір'ї, паперті?


На церковному подвір’ї не палять, рівно ж як і на паперті (ґанку церкви), бо церковне подвір’я є освяченим. Також не дозволяється палити на цвинтарі(кладовищі) бо як і церква- кладовище освячується. Входячи на кладовище в воротях потрібно зупинитись і тричі перехреститися.

• Чи дозволено входити у храм або на церковне подвір'я з домашніми тваринами? 


Від дуже давніх часів існує заборона вводити до храму будь-яких тварин чи птахів. Давні церковні закони приписували покарання за такі дії. В богослужбових книгах є навіть спеціяльні молитви на очищення храму, «якщо забіжить собака». Такі заборони, мабуть, пов’язані з наявним у різних культурах поділом тварин на чистих і нечистих. Так, наприклад, собак завжди сприймали як істот демонічних, пов’язаних із нечистими силами, тому не дивно, що існують такі категоричні заборони. В теперішніх часах, коли трапляється, що бездомні собаки забігають на церковне подвір’я або навіть і до самої церкви, то, мабуть, це свідчить про затрату в нас почуття «святого» та спільної відповідальности за належний порядок у Божому храмі.

• Чи можуть вірні жертвувати ікони та інші речі для оздоблення храму?


З давніх-давен вірні долучалися до оздоблення святинь. Більш майновиті навіть будували храми власним коштом. Будова та облаштування храмів і тепер відбувається старанням вірних. Однак при цьому слід дотримуватися певних приписів, бо відповідальною за належний вигляд і стан храму є церковна влада. Ікони чи інші предмети, які зберігаються у храмі, мають певні (не тільки декоративні) функції. Мало того, кожна річ у храмі, окрім прикладного значення, набула також значення символічного. Тому, бажаючи пожертвувати якусь річ для церкви, потрібно звернутися до настоятеля, який є відповідальним за облаштування храму, і він вирішить, чи доцільно придбати цю річ і як вона має виглядати. Поспішати з придбанням не варто, бо може виявитися, що придбана річ не надається для церковного використання або дублює вже наявну. Не доречно загромаджувати храм численними однаковими іконами невисокої мистецької вартости, фігурками «кустарного» виконання та іншими декоративними предметами, які не відповідають святості місця. 


Приготування до богослуження


До участі в богослуженні, яке є подією небуденною, готуємося тілесно й духовно. Антоній Сурозький з цього приводу писав: «До храму збираєшся з того моменту, коли прокидаєшся, і знаєш: я йду на зустріч з Живим Богом. І одягаєшся по-іншому, і готуєшся по-іншому, намагаєшся, щоб не було зайвих розмов, щоб ніщо недостойне не розсіювало тієї глибини, що в ній одній можна пережити зміст храму» . Святе Письмо містить вимогу примирення з ближніми перед тим, як маємо відвідати храм, вказуючи таким чином на незвичайність того, що відбувається під час богослуження (див. Мт. 5, 23–24). Бо якщо ми не дбаємо про стан своєї душі, то зовнішні прояви нашої релігійности є нещирими.

Віддавна існував звичай іти до церкви, проказуючи певні молитви. Їх можна почати словами: «Благословен Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків». Далі промовляти тропар, кондак чи інші молитви конкретного дня, «Ісусову молитву» або 50-й чи 90-й псалом. Перед самим храмом треба перехреститися і, входячи, можна проказувати молитву:

«Увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого в страсі Твоїм. Господи, настав мене правдою Твоєю, ворогів моїх ради ісправ перед Тобою путь мою. Бо немає в устах їх істини, серце їх суєтне, гріб відкритий – гортань їх, язиками своїми лукавили. Суди їм, Боже, щоб відпали від замислів своїх; по множеству нечестя їх відкинь їх, бо преогірчили Тебе, Господи. І нехай возвеселяться всі, що уповають на Тебе, вовік возрадуються, і вселишся в них; і похваляться Тобою ті, що люблять ім’я Твоє. Бо Ти благословиш праведника, Господи; як оружжям благовоління вінчав Ти нас»

• Чи є якісь вимоги щодо одягу вірних на богослуженнях? 


Одяг, окрім основної функції – служити накриттям для нашого тіла, має ще й іншу функцію – виражальну. В сучасному суспільстві ця остання функція хоч дещо знівельована, однак і надалі присутня. В чому вона полягає? Одягаючись у певний одяг, ми ніби являємо себе назовні, «розповідаємо» про себе, про свої наміри тощо. Наприклад, коли ми бачимо людину в уніформі, то розуміємо, що це – військовослужбовець. По-особливому ми одягаємося у відповідальні моменти нашого життя, такі, як шлюб, похорон тощо. Богослуження як незвичайна подія, тобто зустріч з Богом, також передбачає певне зовнішнє приготування, яке ми чинимо, одягаючись відповідно до того, чим маємо намір займатися. Готуючись внутрішньо до молитовного зосередження на літургії, людина не одягатиметься в одіж, яка виражає зовсім інші, часом несумісні з християнським благочестям наміри й прагнення. Хоч «все мені можна...», але не забуваймо, що «...не все корисно» (пор. 1 Кор. 6, 12). Християнське богослуження за своєю природою спільнотне, тому, бажаючи брати у ньому участь, мусимо зважати на добро інших його учасників. Це означає, що, коли ми зібралися молитися разом, то наш зовнішній вигляд не має бути зухвалим, викличним і не відволікати уваги інших від того, що відбувається у храмі. Біблійні приписи щодо одягу в храмі дуже конкретні, однак світська мода мінлива. Те, що тисячу років тому вважалося зухвалим і непристойним, тепер зустрічається на кожному кроці й уже не викликає обурення. Тому, напевно, слушно буде намагатися не лише дотримуватися конкретних біблійних приписів, а зважати на те, для чого ці приписи були встановлені. А в них заборони щодо одягу встановлені для підкреслення святости місця, у якому перебуваємо, святости події, у якій беремо участь, і любови до ближніх, з якими разом молимося.

Окремо слід згадати про мобільні телефони, з якими ми заходимо до храму. Кожний з нас, мабуть, був свідком того, коли у найурочистіший момент літургії звучав телефонний дзвінок. Тому пам’ятаймо, що перед входом до храму дзвінок телефону слід вимикати.

Прийшовши до храму


До храму входимо завжди до початку богослуження, тихо і благоговійно, як до Божого дому. Краще прийти за 10-15 хв. до початку, тоді буде час поставити свічки, подати записки за здоров’я чи упокій наших близьких, помолитися перед іконами. Розмови, сміх, шум при вході та під час перебування у храмі зневажають святість Божого дому й не сумісні з християнським благочестям. Традиція приписує чоловікам входити до храму з непокритою головою, а жінкам голову покривати. В наших часах жінки і поза храмом ходять з непокритим головами, тому тепер складно вимагати беззаперечного виконання біблійного припису, який вимагає, щоб жінки у храмі перебували з покритими головами. Такий припис насамперед треба сприймати як вимогу щодо скромного й благочестивого зовнішнього вигляду на спільній молитві. Недоречно перед дверима храму одягати на голову хустину, якщо інший одяг далеко не відповідає святости місця, у якому людина має намір перебувати.

Ввійшовши до храму, зупиняємося недалеко від дверей і тричі хрестимося. Потім можна підійти до тетраподу чи аналою, на якому покладено ікону, і, двічі перехрестившись, поцілувати ікону, а тоді перехреститися ще раз .

При потребі, проходячи перед царськими дверима іконостасу, зупиняємось і робимо малий поклін із хресним знаменням.

Вже від перших століть християнства було заведено, щоб у храмі жінки стояли окремо від чоловіків за спеціяльною перегородкою. Тепер чоловіки у храмі зазвичай стоять праворуч, а жінки – ліворуч (подружжя може стояти разом, наприклад, у центральній частині храму). Звісно, що такого звичаю кожен дотримується з власної волі, бо теперішні церковні приписи не регламентують того, де люди мають ставати у храмі вірних. Прохід навпроти царських дверей (по можливості) не займають, щоб був доступ до тетраподу.

Ставши в храмі, з присутніми вітаємося тільки поклоном, але ніколи за руку. Навіть з близькими в храмі не розмовляємо. З часом люди звикають стояти на «своєму» місці, тому, яке їм найкраще відповідає для молитви, але якщо це місце зайняте, то стаємо там, де вільно. В Божому храмі не годиться виявляти якісь претензії на власне місце.

Ходити по храмі під час відправи не дозволено, особливо на вході з кадилом, Євангелієм, чи Чесними Дарами, на великому вході, під час читань та під час інших важливих моментів богослуження. Увійшовши до храму, не оглядаємося і не розглядаємо навколишніх людей, а намагаємося зосередитися на богослуженні. Під час коротких павз у відравах радять молитися «Ісусову молитву»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного», щоб не відволікатися сторонніми думками і огляданням присутніх.

Не дозволено переходити через храм між тетраподом і іконостасом. Проходячи храмом під час богослуження, не оглядаємось і не розглядаємо його убранства, для цього є час поза богослуженням. Храм це – Божий дім, в якому не можна поводитися, як у музеї, проходжуватися із руками в кишенях чи заклавши їх за спину. Щодо цього хтось слушно завважив: «Не тільки ти дивишся на зображеного на іконі, а й Він дивиться на тебе...».

• Чи можемо вважати, що виконали обов'язок участи в недільній літургії, якщо ми запізнилися?


У храм завжди приходять до початку богослуження. Запізнюючись, ми, часом навіть не замислюючись, зневажаємо те, що відбувається в церкві. Бо, наприклад, коли йдемо на зустріч із важливою для нас особою, то приходимо заздалегідь, щоб у жодному разі не запізнитися. Тож як можемо легковажно ставитися до зустріч із самим Господом, що сходить на престол нашого храму під час кожної літургії?

Звичайно, трапляються всілякі обставини, які можуть нам перешкодити прийти на початок богослуження, але немає жодного виправдання для постійних запізнень чи навіть передбачуваного приходу в храм через пів години після початку літургії.

Щоб уникати запізнень, слід заздалегідь довідатися про розклад богослужень, який зазвичай оголошують у храмі, ще напередодні (або вивішують на дошці оголошень). Особливо треба слідкувати за розкладом богослужень у передсвяткові й святкові дні, бо в ньому можуть відбутися зміни.

Якщо вже трапилось, що ми запізнилися, то треба ввійти так, аби не перешкодити молитві інших. Не слід протискатися до тетраподу для цілування ікони, запалення свічок чи до передньої частини храму, якщо при цьому ми розштовхуватимемо інших людей; краще просто зупинитися там, де вільно. Якщо, запізнившись, входимо у храм, коли читають Євангеліє чи під час співу «Ми херувимів...», «Вірую», освячення євхаристійних Дарів, «Отченашу» та ін. важливих частин богослуження, то потрібно зупинитися на вході, дочекатися закінчення цих частин і аж тоді заходити.

Видається некоректно чітко зазначати фрагмент з літургії, від якого можна вважати, що обов’язок участи в недільному богослуженні виконано, коли ми запізнилися. Якщо із якихось поважних обставин ми запізнилися, хоча й мали намір прийти вчасно, то можемо вважати недільний обов’язок виконаним. Звісно, це не може стати нормою, бо і «літургія Слова» з читанням уривків Святого Письма, яку звершуємо на початку відправи, і «літургія жертви», на якій приноситься безкровна жертва, становлять невід’ємну цілість. Таким чином, не можна на власний розсуд «скорочувати» літургії, і якщо ми увійшли до храму під час херувимської пісні, то, напевно, варто задуматися, чи слід приступати до причастя на цій літургії. Зрештою, у містах здебільшого є можливість піти в інший храм, щоб встигнути до початку відправи.

• Як молитись, увійшовши в храм?


Увійшовши до храму перед богослуженням, тихо проказуємо свої приватні молитви. Традиційно вживають молитви, подані у молитовниках, чи інші молитви, які знаємо. Якщо ми прийшли на літургію, то можемо молитися молитви приготування до причастя 

Запізнившись на початок богослуження, приватних молитов не мовимо, а приєднуємося до спільної церковної молитви. Дехто радить проказувати приватні молитви по дорозі до храму (якщо запізнюємося).

У храмі ми не глядачі, а учасники відправи, тому співаємо разом з усіма, особливо загальновідомі тексти: Святий Боже, Вірую, Отче наш тощо. Не слід, однак, повторювати вголос тих слів, які має промовляти лише священик. Богослуження має форму діялогу, в якому одні молитви призначені лише для священнослужителів, а інші – для усієї зібраної громади. 

Під час богослуження приватних молитов не промовляємо, ані не читаємо з молитовників інших текстів, окрім тих, які проспівують співці чи хор. Перебуваючи в храмі на спільній молитві, не варто виявляти занепокоєння, якщо священнослужителі чи співці допустяться якоїсь неточності. Краще пригадати власні прогріхи й просити за них прощення у Господа. Коли зауважуємо особу, що не знає, як поводитися у храмі, то не осуджуймо її і не повчаймо поспішно. Якщо треба, то можна допомогти доброзичливою порадою, а зауваження слід робити лише тим, хто брутально порушує благочестя спільної молитви.


Коли і як запалюємо свічки


Свічки (офірки) в храмі перед іконами ставимо так, щоб не перешкоджати іншим вірним молитися. Свічки варто придбати ще перед початком богослуження і покласти їх на свічник, а на початку відправи хтось один їх засвічує. Так можна буде уникнути метушні довкола свічників та ходіння по храмі, яке відволікає увагу інших молільників. Запалені свічки – це наша жертва за померлих чи за тих, що потребують особливої Божої опіки. Некоректно дозволяти нашим дітям бавитися біля свічників, гасячи чи запалюючи свічки, бо у такий спосіб перетворюємо сакральне дійство на розвагу (попри небезпеку для дітей попектися вогнем).

Перед тим, як ставити свічки, треба переконатися у відповідності моменту богослуження, бо на деяких частинах відправи не дозволено переходити через храм, ставити свічки, цілувати ікони на тетраподі тощо. Йдеться про такі складові богослуження:

– на літургії під час читання Апостола і Євангелія, під час херувимської пісні, після виголосу «Станьмо гідно...», під час причащання;

– на ін. богослуженнях: під час шестипсалмія утрені (коли гасять світло), на литії, коли відбувається кадження усього храму, під час читань тощо. 

Збираючись до храму, варто заздалегідь приготувати гроші для пожертв і свічок, подати поминальні записки, щоб під час відправи не порушувати порядку і нікому не заважати. Полишати храм до закінчення відправи без невідкладної потреби не можна. Проповідь після Євангелія це не «перерва» в літургії, тому з храму в цей час не виходять, бо це вияв неповаги до Божого Слова, яке пояснює проповідник. Не можна покидати храм, коли на літургії виголошено: «Двері, двері в премудрості будьмо уважні». Дев’яте апостольське правило [6] з цього приводу приписує церковне покарання. Оскільки запізнення на богослуження є неповагою до церковної служби, то й передчасний вихід з церкви не є чимось іншим. «Забігання» до церкви лише «поставити свічку», як правило, свідчить про нерозуміння сути християнської молитви і намагання замінити її зовнішніми практиками, що нагадують поганські.

На закінчення богослуження потрібно тричі перехреститися і вклонитися до царських дверей. При виході з храму промовляємо ті ж молитви, що й при вході.
Категорія: Мои файлы | Додав: Православна
Переглядів: 5963 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.8/12 |
Всього коментарів: 2
1  
поясніть чому у Церкві не можна вітатися рукостисканнями

2  
церква це місце особливого перебування Бога. Слід вітатися словами "Слава Ісусу Христу!"Вітатися рукостисканням не прийнято в церкві,щоб не привертати до себе зайву увагу,та не заважати іншим не відволікати їх від молитви.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Рахунок №26001052402427
Храм Преображення Господнього
УПЦ Київського Патріархату
Код 25889374
Банк:
Хмельницька філія Приватбанку
МФО 315405
м.Хмельницький
Міні-чат

Copyright MyCorp © 2017 Сайт управляється системою uCoz