shapka 2014

Ярмолинці Православні
П`ятниця, 29.03.2024, 15:00
cмт. Ярмолинці. Парафія Преображення Господнього УПЦ КП...
Меню сайту
Опитування
До якої з конфесій Ви належите?
Всього відповідей: 378
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Настоятель парафії

Митрофорний протоієрей Миколай Ковалик. Адреса: вул.Чапаєва 51.тел.2-15-71
Друзі сайту

 Село Мшанець, що на Теребовлянщині

Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста над Нічлавою

 Храм Преображення господнє

cerkva.te.ua

Село Молодків. Неофіæйний сайт села Молодків

Вас вітає парафія Всіх Святих Землі Української bogoslov.cv.ua Текст заміщення

Головна » Архів матеріалів

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Стрітення ГосподнєКому з нас не доводилося іноді спостерігати зворушливу картину: який-небудь дуже старий, згорблений, укритий сивиною старець тримає дитя і ніжно пестить його тремтливими від старості руками.Тут ми бачимо поряд немов два протилежні полюси життя: початок одного і кінець іншого; дві життєві зорі: вранішню й вечірню, схід і захід, розквіт і в’янення. Коли ці протилежності існують окремо, ми чомусь не зосереджуємо на них своєї  уваги.

Та порівняйте сивого старця і дитя, і ця вражаюча різниця мимоволі впадає у вічі й викликає в душі тривожні почуaття та думки. Від одного вже віє холодом близької могили. Життєва сила, часом безрозсудно розтрачена за багато десятків років, уже ледве тліє і ось-ось погасне зовсім. А на його руках ворушиться маленька істота, теж безсила і слабка, але це безсилля майбутньої сили. У малюка все ще попереду, і з кожним днем він буде рости і все більше й більше розвиватися. Мимоволі думається: дідусю, колись і ти був дитям, життєрадісним і з нерозтраченим запасом прихованих у твоїй маленькій істоті сил. А що тепер з тобою сталося, і куди й на що пішли твої сили? І ти, чарівне дитя, будеш колись таким самим дряхлим старцем, якщо численні знегоди, що чекають на тебе попереду, не згублять тебе ще раніше, в розквіті сил!

Подібна група постала багато-багато років тому цього дня в єрусалимському храмі. З одного боку – старець Симеон, праведний і благочестивий, але дуже старий роками, з другого – Боже Немовля на його руках, утіха Ізраїлева, надія і спасіння всього світу. "Нині відпускаєш раба Твого... з миром” (Лк. 2, 29), – вимовляє Симеон, тобто тепер я побачив Того, Хто несе спасіння і мені, й усім людям, і я можу спокійно вмерти.

Чи не чується вам у цих словах іносказання і символічний зміст? Чи не здається вам, що Симеон – цей сивий старець – уособлює весь Старий Завіт? Багато років чекав Симеон, доки своїми очима не побачив Спасителя світу. Тисячоліттями чекав того самого і весь рід людський. І ось  в особі Симеона стомлене людство зустрічає Того, Кого так довго очікувало. В словах "нині відпускаєш” чується немов остання, прощальна, передсмертна пісня, з якою Старий Завіт тепер сходить з  історичної арени і передає Новому Завіту свої сподівання й бажання, які, нарешті, справдились. Тепер завдання Старого Завіту виконане. Він здійснив своє призначення з допомогою Закону, пророцтв та прообразів, він зберіг у людях віру в Месію, підготував їх до Його приходу – і нині з миром відходить у вічність. Старий Завіт поступається своїм місцем Новому Завіту, де буде царювати вже не Мойсей, а Христос; не Синайський закон, а Євангеліє; не криваві жертви, а животворче Таїнство святої Євхаристії.

А втім, праведний Симеон і сам по собі, крім алегоричних тлумачень, просто як людина, являє собою для нас багато повчального.  Не слід забувати, що ця зустріч у храмі  для нього особисто мала фатальне значення. Йому давно було обіцяно Духом Святим, що він не помре до того часу, доки не побачить Христа. Тепер він Його побачив і, отже, повинен готуватися до смерті, яка вже не забариться. За таких обставин нелегко бути спокійним, зберегти спокій духу.

Наша природа інстинктивно сторониться смерті. Ми всі так її боїмося, що намагаємося про неї не думати. Вона, як кошмар, отруює нам усю радість життя, руйнує всі наші життєві плани. Нас так лякає темна холодна могила! На старість жадоба життя ще більше зростає. Деякі старці чіпляються за життя і тремтять за нього значно більше, ніж коли були юнаками.

Ніщо людське, звичайно, не було чуже і праведному Симеонові. А втім, з якою готовністю і навіть очевидною радістю зустрічає він смерть, що наближається!

"Нині відпускаєш раба Твого, Владико”, – молитовно звертається він до Бога. І ми виразно чуємо в цих словах не гіркоту передсмертної немочі, а поривання вдячних почуттів людини, якій після довгої заборони дозволено, нарешті, вмерти, і вона приймає цей дозвіл як особливу милість. Не треба зважати на те, що ця людина стара, і не в тому річ, що їй набридло життя. Чому ж Симеон радіє смерті?

В Євангелії про нього говориться, що він був праведний і благочестивий. Цим сказано все. Ось звідки – з цього внутрішнього джерела своєї душі, зі своєї ясної і чистої совісті – він черпав ту мужність, спокій і навіть радість, готовність, з якими він вітав наближення смерті. Справді, що йому ще лишалося на землі? Все можливе в межах людського життя Симеон уже здійснив. Чого ж йому страхатися смерті? Стиглий плід сам по собі падає з дерева, це закон природи. Коли учень успішно пройде весь курс навчання, йому вже більше нема чого робити в стінах школи. Це теж кожному зрозуміло.

А хіба наше життя на землі не є саме дозріванням для наступного вічного життя? Що таке наше життя, як не школа, де ми повинні пройти всю виховну підготовку, щоб бути потім гідними громадянами Царства Божого на небесах?

Очевидно, Симеон так розумів сенс і значення земного життя, в якому для нього вже нічого не лишилося невирішеним, а смерть тільки відкривала йому нескінченний простір вічності.

А чому ж ми так малодушно боїмося смерті? Тут причина може бути та, якою і пояснюється наш страх:  ми загубили і ніяк не можемо знайти розумний сенс свого існування; ми дуже метушливі в гонитві за скороминущими благами світу і розучилися думати про небо і про вічність.

Більшість з нас живе без будь-яких міркувань про те, для чого ми живемо. Багато хто легковажно ви­трачає час на такі забави й уподобання, які не мають ні постійної цінності, ні міцності. А про те, що "єдино є на потребу”, без чого життя дійсно було б пусте, про своє внутрішнє вдосконалення за заповіддю Христовою,  ніхто наче не хоче й думати. А в цьому, і ні в чому іншому, полягає сенс життя, його вище, найблагородніше завдання і кінцеве призначення. В цьому незаперечна для християнина істина.

Уявіть собі двох людей.  Один – забезпечений усіма земними благами, щасливець, загальний кумир, якому з усіх боків куриться фіміам облесливих похвал, слави і шани, а другий – принижений і зневажений, бідно вдягнений, часто хворий, котрий для всіх є тягарем і якого усі хочуть позбутися. Яка між ними, здається, незмірна різниця! Та ось обидва вони вмирають: один у розкішному гробу, серед квітів, вінків та іншої похоронної декорації; а другий – у звичайній скромній труні, і весь його похорон бідний до жалю. Та коли  вони померли, то вся ця зовнішність, багата чи вбога, стала однаково байдужою і для першого, і для другого. А в чому ж лишилася відмінність? Тільки в тому, що становило їхнє внутрішнє, душевне багатство, і насамперед – віра й совість. І це ще питання: чи не виявиться знехтувана і нікому, здавалося б, не потрібна людина багатшою душею, ніж померлий щасливець?

Навіщо ж тоді ми витрачали стільки даремних зусиль і турбот на те, що все одно смерть нещадною рукою відкине вбік, що  піде прахом? Чи не значно розумніше ті самі сили і час віддати удос­коналенню душі,  творінню добра людям, від чого залежатиме вся наша вічна доля?

Ось чому нам така страшна смерть. Коли б вона не прийшла, вона завжди застає нас зненацька і непідготованими для переходу у вічність. Ми намагаємося про неї не думати. А коли вона з’являється віч-на-віч, ми з жахом помічаємо незникаючий гріховний бруд, який накопичувався в нашій душі й совісті, а в такому вигляді хіба не страшно йти на суд Божий?  Притому ми надзвичайно обтяжили, зв’язали себе різними земними пристрастями і звичками, а смерть усе це безжалісно порве назавжди й безповоротно. Ось коли, але вже пізно, минає душевне потьмарення і відкривається істинний сенс життя, коли воно вже витрачене даремно. Ось чому багато хто перед  смертю пристрасно молиться, щоб хоч на короткий час її відстрочити, сподіваючись надолужити втрачене. І, можливо, якби після гірких уроків розчарування і розкаяння, які в останню хвилину подає нам смерть, нам дозволено було почати жити знову, ми насамперед розбили б тих неправдивих ідолів світу, яким поклонялися раніше.

Та, на жаль, життя на землі дається Богом тільки один раз. Навіщо ж нам чекати цих останніх уроків, якими вже не можна буде скористатися? Розкриймо Євангеліє, і ті самі уроки ми знайдемо там. А час, на наше щастя, ще залишається, щоб загладити минулі помилки і заново переглянути життя за тими вічними заповідями, які лишив нам Господь у Своєму Євангелії. Тоді й ми, подібно до Симеона, безстрашно і радісно зустрінемо смерть, коли вона прийде, і вигукнемо, як він: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико,..з миром”. Амінь!

Філарет,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

Переглядів: 544 | Додав: Православна | Дата: 15.02.2013

 

   

 

 

  

   
Переглядів: 684 | Додав: Православна | Дата: 19.01.2013

 bogozvl

19 січня (6 січня ст.ст.) Свята Православна Церква святкує Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, або Богоявлення. Це велике двунадесяте неперехідне свято. Свято Хрещення Господнього – одне із самих древніх свят християнської Церкви. Його всановлення відноситься ще до апостольських часів. Древня назва свята - „ФЕОФАНІЯ”, що означає Богоявлення.

Слово „хрещу” по-грецьки означає „погружаю у воду”. Не можливо зрозуміти сенс і важливість хрещення, не роз’яснивши перш за все символічного значення води, про яке говориться у Старому Завіті. Вода – початок життя. Саме з води, беруть свій початок всі живі істоти. Де немає води, там пустеля.


Хрещення Іоанна Хрестителя було символічним і означало те, що як тіло омивається і очищається водою, так і душа людини, яка покаялася і увірувала в Христа, буде очищена від усіх гріхів Христом. Сам Іоанн виголошував: „За мною іде Сильніший за мене, у Якого я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його; я хрещу вас водою, а Він буде христити вас Духом Святим” (Мк. 1, 7-8).

Тридцять років Ісус Христос жив у Назареті зі Своєю Пречистою Матір’ю, Дівою Марією, і старцем Йосифом. Коли ж Йому виповнилося тридцять років, Він прийшов із Назарета на Йордан, щоб хреститися від Іоанна. Бог відкрив Іоанну, що це не простий чоловік, а Син Божий, через те Іоанн відмовлявся хрестити Ісуса Христа, кажучи Йому: „Мені належить христитися від Тебе; а Ти хочеш, щоб я хрестив Тебе”. Ісус відповів: „Не стримуй! Ми повині виконати все, що повелів Бог”.

„І сталося у ті дні, прийшов Ісус із Назарету Галілейського і хрестився від Іоанна в Йордані. І коли виходив з води, зараз же побачив Іоанн небеса, що розкривалися, і Духа, Який сходив на Нього, мов голуб. І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє Благовоління”(Мк. 1, 9-11). Про це свідчать всі чотири Євангелія.

Після хрещення Христа хрещення для людей, це не просто символ очищення. Тут Ісус явив Себе світу як Христос, Син Божий. („Месія” по-єврейськи – те ж саме, що по-грецьки „Христос”, тобто „Помазанник Божий”). Богоявлення відкрило нам велику Божественну тайну Святої Тройці. Тепер кожен, хто охрещується, стає причасником цієї тайни. Хрещення – це початок відновлення першопочаткового образу Божого в падшій людині. Велика тайна, що звершується в хрещенні, не відразу досягає наш розум. Хрещення робить нас єдиними з Христом, наче б то прививає нас до Нього. Під час хрещення у воді, джерелі нового життя, людина помирає для гріха і воскресає для Бога. Але щоб дійсно набути цей образ, потрібно працювати над собою все життя.

Святитель Іоанн Золотоуст так говорить про це свято: „Чому Богоявленням називається не той день, в який народився Христос, а той, в який Він хрестився? Цей день є той самий, в який Він хрестився і освятив водне єство, Він явив Себе світу. Саме тому в це свято опівночі, всі почерпнувши води, приносять її додому, і зберігають весь рік; і відбувається явне знамення: ця вода у своїй сутності не псується на протязі довгого часу, а залишається свіжою, начебто тільки що взятою з джерела”.

Чому ж цей день називається Богоявленням? Тому, що Христос став відомим для всіх не тоді, коли він народився, а коли Він хрестився. Про це говорить Іоанн Хреститель: „Серед вас стоїть Той, Якого ви не знаєте”(Ін.1, 33). „І я, - говорить він, - не знав Його, але той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим”(Ін.1, 33).

В пам’ять про те, що Спаситель Своїм Хрещенням освятив воду, в цей день звершується водосвяття: напередодні свята Богоявлення вода освячується в храмах, а в сам день – в річках, або інших місцях, де беруть воду.

ХРЕЩЕНСЬКИЙ СВЯТВЕЧІР


ВОДОСВЯТТЯ

Святу Богоявлення передує навечір’я, богослужіння якого схоже з чином навечір’я Різдва (великі царські часи, літургія з вечірньою). В кінці богослужіння звершується перше освячення води. Цей древній обряд християнська традиція тісно пов’язувала з таїнством Євхаристії. Освячена вода, по-грецьки носить назву „АГІАСМА”, тобто „велика святиня”. Водою все омивається і насичується, очищається і зрошується. Але не тільки цим обмежується значення води. Воно і втому, що „Сам Творець всього – Христос – зійшов, як дощ, розлився, як річка, і хрестився в Йордані”.

В день самого свята вода освячується в хрестовидній ополонці – „Йордані”. Біля неї за звичай з льоду роблять хреста висотою до 2 м. Святкову ходу для освячення води на природних водоймах називають „Хресним ходом на Йордан”. Після молитви віруючі омиваються святою водою і беруть її з собою, з вірою в те, що ця вода володіє чудодійною силою.

Чудодійних дій святої води сподобляються лише ті, хто споживає її з живою вірою в обітниці Божі і силу молитви Святої Церкви, ті, які мають чисте і щире бажання змінити життя, покаятися і спастися

Хрещенська вода – це святиня, яка має бути в домі кожного православного християнина. ЇЇ бережно зберігають біля святих ікон. Хрещенська вода, як і Святе Причастя, приймається віруючими тільки натщесерце.

Освячуюча і животворча дія святої води розповсюджується як на тіло і душу людини, так і на всі предмети, які служать для її духовного і тілесного життя. Свята вода гасить полум’я пристрастей. Відганяє злих духів – ось чому окроплюють святою водою домівки і всяку річ, яку освячують.

Таку силу вода отримує через молитовне призивання на неї Божого благословення.

Єп. Агапіт (Гуменюк)

Переглядів: 594 | Додав: Православна | Дата: 18.01.2013


Переглядів: 764 | Додав: Православна | Дата: 16.01.2013

Обрізання Господнє та свято Василія Великого

obrizannja+vasylij.jpg  14 січня відзначають свято Обрізання Господнього та надання Христу імені Ісус. У той же день згадують одного з отців Церкви — Василія Великого.

Подія обрізання Ісусу описується в Євангелії від Луки (2, 21): «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж він почався в лоні».

У Старому Завіті обрізання було законом на знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками: Цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігії і народу та підкорення себе законові та обов’язкам. Невиконання закону означало його ламання та виключення з членства народу.

«Слово «обрізання» вживається в Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи не обрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Ісус Христос, який подібний до нас у всьому, крім гріха, не потребував ніякого очищення, будучи Сином Божим. Проте Він виконав цей припис, показавши неухильність Господньому закону та надавши йому нового значення новозавітнього хрещення -водою та Духом Святим.

Церква у події обрізання Ісуса Хрста акцентує насамперед на жертві й самовідреченні — кожен християнин мусить практикувати обрізання від своїх похотей та злих намірів.

Також у той день надали Христові ім’я Ісус, що вказує на святість і Його силу.
Саме запровадження празника Обрізання має цікаву історію. Погани вірили у прикмету, що «який перший день Нового року, такий буде і цілий рік». Тому в цей день (який припадав якраз на Обрізання) організовували різні гуляння та карнавали. Мужчини перевдягалися у жінок, а жінки у чоловіків. Перебиралися в костюми звірів, язичницьких богів та богинь, вчиняли розпусту. Церква, щоб протидіяти цим поганським практикам, запровадила із настанням Нового року піст та покуту за гріхи поган. Цей піст подекуди тривав три дні, що видно з 17 правила Собору 567 року в Турі у Франції: «Через те, що між празниками Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст». Лише століття опісля, коли поганські забави поволі відходять у забуття, Обрізання набуває радісного характеру. У цей день є звичай «водити Маланку». Серед гурту, що «водить Маланку» (переодягненого у дівчину хлопця) є й коза. Ці традиції не мають жодної спільності зі значенням, яке надає Церква святу, з духовним виміром події, яку відзначають християни.

Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 найбільших празників. Він закінчує попразденство Христового Різдва.

14 січня, за Юліанським календарем, Церква згадує пам’ять св. Василія Великого.

Він народився близько 330 року в Кесарії і походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Батько був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зачислені до святих.

Першу освіту Василій здобув під керівництвом батька. Після його смерті святий вирушає на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де опановує риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Опісля він повертається в Кесарію, де викладає риторику. Близько 362 року він був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через 2 роки — у сан пресвітера єпископом Кесарійським.

Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів. Він уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви.

Переглядів: 1099 | Додав: Православна | Дата: 14.01.2013


Переглядів: 571 | Додав: Православна | Дата: 08.01.2013


rizdvo2013РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
Преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву та всім вірним Української Православної Церкви
Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

Христос народився! Славімо Його!

Людина завжди шукала й донині шукає миру і радості на землі. Марксисти і ленінці мріяли побудувати без Бога рай на землі. До цього "раю" вони йшли шляхом руйнації і десятків мільйонів смертей невинних людей. У наш час людство теж шукає миру і радості, а в результаті опустилося до крайньої бездуховності, дійшло до глибокої аморальності, де панують наркоманія і пияцтво, розпуста і статеві збочення, неправда і владолюбство, немилосердя і жорстокість, непомірне багатство і бідність.

У чому полягає причина відсутності миру і радості? Причиною є гріх, який панує в людській природі. Для того, щоб знищити гріх і наслідок його – смерть, Сину Божому треба було стати людиною. Сьогодні ми святкуємо день народження від Пресвятої Діви Марії Сина Божого. Заради нас, грішних, Бог підкорив Себе законам природи. Він принизив Себе, був розіп’ятий на хресті, щоби знищити в нашій природі гріх. Він помер, щоби Своїм воскресінням знищити наслідок гріха – смерть.

Якщо ми вдумаємося як слід у земне життя Ісуса Христа, починаючи від Його народження у Вифлеємі, то помітимо, що зовнішньо все в Ньому було вбоге і скромне. Творець всесвіту явився на землі не в царській порфірі, не в сяянні Своєї Божественної слави. Усе Його земне життя було подвигом хреста. Він зцілював хворих, воскрешав мертвих, виганяв бісів, а юдеї говорили, що все це робиться силою бісівською. Він прощав гріхи, а Його звинувачували в богохульстві.

Ніколи людина не говорила про гріх так, як Христос. За вченням Христа, гріх – це причина всіх бід на землі і на небі. Гріх руйнує не тільки душу, а й тіло. Тому справедливо вважається, що гріх є призвідцем майже всіх хвороб.

Ніколи раніше людина не говорила про сім'ю, як Ісус Христос. До Христа в сім'ї панували найгрубіший деспотизм, розбещеність пристрастей, багатоженство. За вченням Христа, шлюб – це не тимчасовий контракт чи договір, а злиття двох сердець в одне (Мф. 19: 5). Він підніс жінку зі становища безправної рабині чоловіка до її первісного призначення бути матір'ю. Він повернув сім'ї взаємну любов і повагу. Сім'я як Божественне установлення має бути священною і чистою.

Ніколи людина не говорила так про земні блага, як Христос. Він не був філософом, економістом, ученим-фізиком, політиком або дипломатом. Він також не був людиною, яка тікає від реальностей навколишнього життя; Христос не відкидав значення земних благ, але показував, у чому сенс людського життя на землі. Він дав золоте правило: "Люби ближнього твого, як самого себе"; і: "Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм". Це заповіді Господні всім людям: багатим і бідним, молодим і старим, знатним і простим. Він із сумом говорив: "Як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже" (Лк. 18: 24); "Горе вам, багаті, бо ви не одержали свою втіху" (Лк. 6: 24). Христос не осуджував земних благ, але завжди підкреслював, що правильно ставитися до багатства здатен лише той, хто не поневолений ідолом користолюбства, для кого земні скарби не мають визначальної цінності.

Христос учив, що істинна мета земного життя людини не на землі, а на небі; і тимчасове життя слід осмислювати і розцінювати через вічне, духовне, нетлінне життя. Він не лише говорив, а й на Собі показав, що земне подорожування починається колискою і закінчується могилою. А між першим і останнім етапами життя – неминучі скорботи і радощі, хвороби і насолоди земними благами.

Які дивовижні протилежності поєднуються в людському житті! Щастя і сльози, любов і ненависть – усе це безладно змінює одне одне, і часто несподівано. Ще не встигли затихнути радості ангельського співу на честь Сина Божого Господа нашого Ісуса Христа: "Слава у вишніх Богу і на землі мир", – як по всьому Вифлеєму і його околицях пролунав невтішний плач матерів, у яких, за нелюдським повелінням Ірода, відібрали і знищили немовлят чоловічої статі.

Здавалося б, із пришестям Христа, Який приніс на землю мир і любов, повинна була б припинитися людська злоба. Але, як бачите, людська злоба не знає ні часу, ні меж. Навпаки, немов глузуючи і знеславлюючи любов Божу, вона саме тепер і виявилася в такий жахливий спосіб. І це слід сказати про всяку злочинну пристрасть, бо кожна злочинна пристрасть осліплює людину і штовхає її на криву дорогу. Ми обурюємося цими та подібними беззаконнями і неправдою, особливо коли це стосується християн.

Господь наш Ісус Христос не соромився називати нас братами (див. Євр. 2: 11). Якщо це так, то ми зобов'язані усім своїм життям показувати свій духовний зв’язок з Господом. У протилежному випадку ми тільки ганьбимо високе звання християнина і виключаємо себе з родинного зв'язку з Христом. Недостатньо носити ім'я християнина: треба бути справді християнином – за способом життя, за душею і серцем; інакше ім'я християнина виявиться пустим звуком. Особливо важливо замислитися про це в наші дні, коли суспільство потребує духовно-морального відродження.

Цього святкового дня сердечно вітаю вас, дорогі браття і сестри, і всіх християн України з Різдвом Христовим і Новим роком! Поздоровляю зі святом Президента України Віктора Януковича, Верховну Раду, Уряд і Збройні сили України. Вітаю зі святом усіх наших земляків українців по всьому світі: в Америці і Канаді, в Латинській Америці і Австралії, в Європі і Азії.

Різдво Христове закликає нас творити діла милосердя і любові. Нам треба поспішати до хворих, самотніх, до всіх, хто потребує нашої допомоги.

Підносячи подяку Богові за всі Його благодіяння і милості в минулому році, будемо старанно просити, щоб Він зберіг нас в єдності і однодумності, дарував нашій Українській державі силу і мудрість подолати всі труднощі, зберегти нас у братолюбстві, щоб послав удосталь плодів земних і подав Україні Своє небесне благословення.

Нехай Бог миру і любові буде з усіма нами!

Христос народився! Славімо Його!

 Філарет, Патріарх Київський
і всієї Руси-України
Різдво Христове
2012/2013 р.
м. Київ
Переглядів: 489 | Додав: Православна | Дата: 03.01.2013

19 грудня 2012р. Митрополит Хмельницький та Камянець-Подільський Антоній,відвідав з Архипастирським візитом наш храм і звершив Божественну Літургію,під час якої нагородив церковними нагородами:
 о. Миколая Ковалика ,Благочинного Ярмолинецького р-ну -Орденом Святого Миколая Чудотворця,
Мецената нашого храму,голову церковного комітету Андрушка В. В -Орденом Великого Князя Володимира ІІІ ст. отця Володимира Сакуляка,настоятеля храму "Успіння Пресвятої Богородиці"с. Соколівка-Хрестом з оздобами , Архиєрейською Грамотою- спонсора Перейма Анатолія. Владиці співслужили :духовенство Ярмолинецького та Городоцького районів.

                                                     

                                                     

                                                      
Переглядів: 504 | Додав: Православна | Дата: 19.12.2012

святитель МиколайДревніх відомостей про життя Святого Миколая збереглося небагато. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критського (VII ст.) та монаха-студита Іоана з Константинополя (V ст.).

Згідно різних переказів Миколай народився 270-286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був елліністичний регіон.

За переказами його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його вуйко-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.

Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок, він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу.

Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284—305) та Максиміана (правління 286—305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305—311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.


По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307—324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для чого, згідно тогочасних традицій, його мали поважати та любити у тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.

Багато років св. Миколай був єпископом у Мирі. Згадані вище Св. Андрій Критський та монах Іоан зі студійського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів Символу віри його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю.

Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня за новим стилем (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня за новим стилем (церкви, що користуються Юліанським календарем).

Діяння Миколая стали причиною появи багатьох історій, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих.

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.

Існує дві версії щодо ночей коли Миколай закидав золото. По одній — це відбувалось протягом трьох ночей підряд, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.

Знову ж таки, існує дві версії щодо закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.

Цій історії відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.

Саме завдяки цій історії засновано традицію анонімних подарунків на Миколая, особливо бідним та дітям.

Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки побожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) сосав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв.

В XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів, і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

8 травня кораблі повернулися до Барі і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II з метою примирення церков брала участь і делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іоан ІІI. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці св. Миколая.

Культ святого Миколая починає рости від того часу, коли імператор Юстиніан І (527—565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143—1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.

На Заході папа Римський Миколай I (858—867) — перший папа з цим іменем — близько 860-го року збудував у Римі церкву св. Миколая. До Німеччини його культ привезла візантійська княжна Феофано, дружина короля Оттона ІІ (973—983). Латинська Церква також святкує св. Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії бл. 400 церков, присвячених Св. Миколаєві.

На Українські землі культ св. Миколая приходить разом із християнством. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття.

Пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

«Снігом, снігом та льодами
Гей здалека йде в наш край,
Йде з гостинцями, дарами
Преподобний Миколай!…».

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку.

Переглядів: 593 | Додав: Православна | Дата: 18.12.2012

Наша парафія поповнилась маленькою парафіянкою. Таїнство Хрещення та Миропомазання прийняла:

Рогачевська Олександра Андріївна

народжена 29 серпня 2012 р.Б

вітаємо Вас рідні та хресні батьки:Хоптяр Артема та Василик Іванну, бажаємо Вам виховати довірене Вам духовне диття ,доброю практикуючою християнкою.

Переглядів: 501 | Додав: Православна | Дата: 18.12.2012

« 1 2 3 4 5 6 ... 28 29 »
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Наші реквізити
Рахунок №26001052402427
Храм Преображення Господнього
УПЦ Київського Патріархату
Код 25889374
Банк:
Хмельницька філія Приватбанку
МФО 315405
м.Хмельницький
Міні-чат

Copyright MyCorp © 2024 Сайт управляється системою uCoz