Головна різдвяна страва – кутя. Інші 11 мають бути пісні: без м'яса, молока, яєць та жиру. Тільки на олії. Так, на Різдво крутять голубці з пшоном, готують заливну рибу, вінегрет, корейську моркву, салат із квашеної чи свіжої капусти, тушкують капусту з грибами, варять картоплю або кашу, квасолю, ліплять вареники з капустою, грибами, картоплею, вишнею, маком та грушками, готують грибну і рибну юшку, смажать гриби з цибулею.



Кутю зазвичай готують із пшениці, рідше – з перловки або рису. Крупу добре промивають, заливають холодною водою і залишають на півгодини, щоб набухнула. Потім відціджують, заливають окропом і годину варять на невеликому вогні. У готову кашу додають розтертий у макітрі (або у дерев'яній ступці) мак, розмочені родзинки і курагу, мелені м'ясорубкою горіхи. Все заливають виноградним соком, додають по ложці меду та церковного вина "Кагор".



 На Буковині та Івано-Франківщині, наприклад, у Святвечір під стіл кладуть сіно, "щоб худоба та вівці водилися". Стіл посипають зерном, потім застилають білою скатертиною, а на кожний кут кладуть часник. Кажуть, він оберігає від злої сили та хвороб. Перед вечерею запалюють свічку за померлих і читають "Отче наш".

Другою стравою після куті , вважають густий узвар із сушениці – з груш, яблук, слив. Дехто додає чорноплідну горобину, малину, вишні. На стіл подають картопляний пісний салат із цибулею, квасолю "толочену", тобто відварену та перемелену через м'ясорубку, домашній хліб, пироги та кисіль.

Перелік 12 страв, котрі готують на Святвечір, щоб кожен місяць у новому році був щедрим:

1. Кутя.
2. Узвар.
3. Риба смажена.
4. Пісний борщ.
5. Тушкована капуста з грибами.
6. Голубці з рисом та тушкованою морквою ,
7. Пшоняна каша з грибною приправою на олії.
8. Салат із буряка и чищеного оселедця(шуба)
9. Салат із солоних огірків, кислої капусти та цибулі.
10. Вареники з картоплею і капустою,
11. Гостра приправа із товченого часнику, чорного перця, зеленого кропу, томатної пасти та олії.
12. Пампушки з киселем.

Усе життя св. Миколая – це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Свята Церква прославляє Миколая Чудотворця як мудрого правителя, вгамівника спраглих, швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Він рятував потопаючих, визволяв полонених, відводив смертну кару від невинних, зціляв багатьох людей: повернув зір, виправив кульгавість, дав мову німим. Вивів багатьох з убозтва й злиднів, подав їжу голодним, був помічником нужденним і теплим заступником. Він швидко з`являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступити від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було позначено любов`ю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, його чудеса звершаються повсякчас. 

Народився св. Миколай у 257 році по Різдву Христовому в Малій Азії, у мірлікійському місті Патарі, у родині Феофана і Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю й милосердям до бідних. Довго його батьки не мали дітей, та як нагороду за їхнє благочестя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували і вбивали християн. 

Від самого народження св. Миколай був навчений з неба постництва, яке зберігав до смерті. Досягши юнацького віку, він береться за книжне навчання, вивчає Святе Письмо. Маючи природні здібності, він, сповнений благодаттю Святого Духу, вивчив Святе Письмо, як і потрібно було доброму пастиреві Христового стада. Юнак був стриманим, схильним до самотнього життя, не віддавався марнотам, любив відвідувати храми Божі. 

Спостерігаючи його богоугодне життя, рідний дядько єпископ татарський Микола посвятив свого племінника в сан пресвітера. Під час паломництва по святих місцях за дорученням єпископа-дядька св. Миколай дбайливо управляє єпархією. У цей час він втрачає своїх батьків. Одержавши після них великий спадок, він віддає його на справи благодійні і милосердні, звершивши при цьому багато подвигів. 

Якось св. Миколай вирішив поклонитися місцям, освяченим і позначеним чудесами Ісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив не повертатися додому, а піти у пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав св. Миколая від такого наміру і звелів повернутися на батьківщину до людей, аби в ньому прославилося ім`я Господнє. Зрозумівши свою місію, св. Миколай прибуває до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Після смерті мірського архієпископа по волі Божій св. Миколая возвели в сан єпископа. Але перед цією подією Миколай мав чудесне видіння: в ночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. Св. Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх.  ... Читати далі »

17 грудня Православна Церква вшановує пам'ять святої великомучениці Варвари, нетлінні мощі котрої покояться у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі м. Києва. 

Свята діва жила на рубежі ІІІ-IV століть, в часи жорстоких гонінь на Церкву Христову з боку язичників. 306 року в юному віці у м. Іліополі (Мала Азія) вона постраждала за сповідання віри Христової — за присудом місцевої влади її стратив власний батько, жорстокий язичник Діоскор. Відразу після її мученицької кончини діва Варвара стала вшановуватися християнами, як свята великомучениця. Святість діви Варвари засвідчувалася також багатьма чудесами, які відбувалися біля її гробниці. Після утвердження християнства в Римській імперії мощі святої Варвари вшановувалися в місті, де вона постраждала, а потім були перенесені до Константинополя. Згідно з літописними свідченнями на початку ХІІ ст. мощі святої великомучениці Варвари були перенесені у Київ візантійською княжною Варварою — дружиною великого Київського князя Святополка-Михаїла Ізяславовича, та встановлені у збудованому цим князем Михайлівському Золотоверхому соборі. У цьому храмі вони перебували понад 800 років — до часу його закриття і руйнування. З 1960 р. мощі святої великомучениці Варвари перебувають у Свято-Володимирському соборі Києва.

Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни вздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія (у майбутньому — територія Русі). За переказами, апостол Андрій проповідував у Криму, потім по Дніпру дійшов до місця, де згодом виник Київ. «На горах цих возсіяє благодать Божа: велике місто буде тут, Господь освятить цю землю святим водохрещенням і спорудить тут багато церков», — сказав апостол учням. Потім він благословив київські гори і водрузив хрест. 

Після повернення у Грецію апостол проповідував у місті Патрос (Патра). Тут через покладання рук він багатьох зцілив від недуг. Багато людей увірували в Христа, але місцевий правитель Егеат зненавидів апостола, назвавши його вчення божевіллям, і засудив Андрія до розп'яття. Щоб святий Андрій довше страждав і щоб не викликати швидкої смерті, його прив'язали до хреста на зразок букви X, не вбиваючи цвяхів у руки і ноги. 

Перед розлученням душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його променях апостол відійшов у Царство Боже. Це сталося близько 62 року після Різдва Христового

Сьогодні православні відзначають Введення в храм Пресвятої Богородиці - одне з дванадцяти головних православних свят.

В основі свята лежить церковний переказ про введення Діви Марії в Єрусалимський храм. За цим переказом, батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, до старості були бездітні, але, одержавши звістку про народження дитини, вони вирішили присвятити її Богу. Це відповідало загальноприйнятій іудейській традиції присвячувати Богу первістків, які віддавалися в Єрусалимський храм і виховувалися там до зрілого віку. Присвячення Богу полягало у введенні присвячуваного в храм, де здійснювався відповідний обряд. Введення Діви Марії в храм було здійснено в урочистій обстановці, коли їй виповнилося три роки. Зустрічати Діву Марію вийшли священики храму і сам первосвященик, яким, за переказами, був Захарія, батько Іоанна Предтечі. Поставивши доньку на першу сходинку храму, Анна сказала: «Йди до Того, хто дарував мені тебе». Без жодної сторонньої допомоги дівчинка піднялася високими сходами храму і була прийнята первосвящеником, який ввів її у Святая святих, куди входив тільки раз на рік лише сам первосвященик. Земне життя Богородиці від дитинства до вознесіння на небо покрите глибокою таємницею. Небагато що відоме і про життя Пресвятої Діви в Єрусалимському храмі. Але в церковному переказі збереглися відомості, що під час перебування Діви Марії в храмі вона виховувалася у товаристві благочестивих дів, старанно читала Священне писання, займалася рукоділлям, постійно молилася. 

Для християн має велике значення не тільки подія, що згадується в це свято, але і приклад, який подали батьки майбутньої Богородиці, залучивши свою дочку до Бога з раннього дитинства. Тим самим вони вказали їй істинний шлях у житті, який привів її згодом до того, що саме Марія була обрана Богом для здійснення задуму про порятунок людства як земна Мати Ісуса Христа. Розглядаючи вчинок Іоакима і Анни як приклад для наслідування, Церква закликає віруючих виховувати своїх дітей вже з раннього віку у дусі християнських цінностей і чеснот.

"Величаємо Тебе, Пресвята Діво, Богообрана Отроковице, і вшановуемо єси в храм Господній введення Твоє”. Амінь.

Пилипівка або ж різдвяний піст- один із постів православної церкви.
Різдвяний піст триває з 28 листопада по 6 січня. Головна ідея посту полягає у поєднанні фізичного посту з духовним. По закінченні його православні святкують Різдво Христове. Звідси і назва — Різдвяний піст. Під час цього посту забороняється вживати м’ясні, молочні страви, а також яйця. Дозволено споживати в середу і п’ятницю рослинну їжу без олії, а у вівторок, четвер — рослинну їжу з олією. В суботу, неділю до 2 січня, а також на великі свята дозволяється вживати рибу. Допускається полегшення посту. Піст полегшується для тих, хто хворіє або працює на важких роботах, вагітних, годує грудних дітей. Під час посту заборонено звершувати лише вінчання. Щодо інших треб, наприклад, хрещення, — то вони проводяться незалежно від того, є піст чи його немає. Різдвяний піст має й іншу назву — Пилипів піст. Ця назва походить від свята Святого апостола Пилипа, яке припадає на 27 листопада - останній день, коли їдять скоромну їжу перед постом (заговини). Звідси походить і народна назва Пилипів піст або Пилипівка. Апостол Пилип уславився проповіддю Слова Божого та чисельними випадками зцілення людей. Православна церква називає його учнем, другом Господа і подражателем страждань його (апостола Пилипа розіп’яли на хресті, як і Спасителя).

                                                  
                                   

28 листопада вся Україна у жалобі схиляє голову перед нашими співвітчизниками – жертвами Голодомору 1932-33 років. У цей скорботний день ми згадуємо трагедію вселенського масштабу – геноцид українського народу, вчинений комуністичним режимом. Голодомор став національною трагедією і окремою сторінкою в історії українського народу, про яку ми згадуємо з сумом та гіркотою. Україна втратила мільйони своїх кращих синів та дочок – хліборобів, учених, творчу інтелігенцію.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

Спільний біль, спільна пам’ять, спільний обов’язок – ці слова стосуються не тільки нашого минулого, але й мають сенс у нашому сьогоденні. І наш святий обов’язок закарбувати в серцях пам’ять про невинно убієнних наших братів та сестер, зробити все можливе, щоб вшанувати пам’ять жертв Голодомору-геноциду. Хай найвищим пам’ятником мільйонам жертв України буде світлий храм нашої душі, сповненої скорботи та молитвою за їх упокоєння!