Глибоко вражена, схвильована і водночас подивована відвідинами Почаєва, бо навіть не могла собі уявити такого стану речей. Таке багатство, така краса на нашій землі — і не наші! У лаврі все російською мовою, навіть старці милостиню просять російською. А от шкребуть, миють, підмітають, газони спушують вже українці. Точно, як писав Шевченко: «варшавське сміття, грязь Москви».

Побувала на службі Божій. Батюшки дві години глаголили старослов’янською і пояснювали, що так Богу угодно. Проповідь також старослов’янською. Не оголошується, яке Євангеліє читається — від Луки, Іоана, Марка чи Матвія. Видно, вважають, що це не потрібно тим, хто слухає. У моїй православній церкві чи греко-католицькій при читанні Євангелія отець повернутий до мирян обличчям, а тут — спиною. На мій погляд, це засвідчує неповагу до людей. На службу Божу, якщо ти з іншої конфесії, теж не приймають. Столи метрів за 20 вгинаються від стосів різної єресі — і все російською мовою.
                Поїхала до купелі святої Анни, що в сусідній Рівненській області, та в чоловічий монастир у Кременці. І купіль, і монастир — Московського патріархату. Чи не забагато? І чому ми такі безхребетні? Чому допустили до наших святинь Росію? Там гребуть гроші лопатою — і зневажають нас. Від образи, безсилля хотілося вовком вити, кричати, плакати.
                Церкви Московського патріархату маскуються, нерідко видають себе за Київський патріархат. Вважаю, принаймні в нас, на Тернопіллі, треба вивісити таблички, якого вони патріархату. Щоб люди не купувались на обман. Тож не спімо, а діймо. Звертаюсь до засобів масової інформації і благаю: робіть щось, керуйте нами, німими рабами

З повагою — ГАННА ЙОСИПІВНА, пенсіонерка 
           м. Копичинці Гусятинського району