Довелось одному священику побувати на одній гостині та ще й на самому початку посту. Її організував простий чоловік, але потім виявилось, що це була не проста гостина, бодай для самого духовного отця.
На подив священика за столом було багато невідомих йому людей. Декого серед них впізнав, бо потім виявилось, що були й такі, з котрими він познайомився колись давно випадково, а потім їх вже більше не бачив. Цікаво, що при знайомстві чи просто при випадковій зустрічі ці християни казали, що вони віруючі, але відраазу оправдовувались і вказували на причину своєї відсутності у храмі. Багато із них наголошували на тому, що не мають часу, постійно заклопотані роботою, не виходить по-інших причинах.
... А сьогодні, як виявилось у розмові за столом, попри все прийшли, долаючи немалу відстань.
Іменинник радів і часто наголошував на вдячності за те, що прийшли «дорогі йому гості». А священик сидів поруч господаря дому і радів радістю господаря.
Після гарної забави, вертаючись додому, духовний пастир запитував себе час від часу: «Чому ж вони не приходять на Господню гостину?»
Результатом його запитання були приємні йому спогади.
Він пригадав, як кілька днів тому його було чемно запрошено від імені господаря. Хоч він не дав кінцевої згоди, та все ж не відмовився.
За день наперед прийняв рішення під враженням спогадів про останню зустріч, яка була дійсно на висоті. Тому хоч і був втомлений, але все ж вирішив прийти знову.
На самій гостині була досить дружня атмосфера, яка викликала відчуття домашнього затишку.
Господар вмів бути уважним до кожного гостя незалежно від його становища, віку чи національності. Добра усмішка випереджала кожну мудрість, яку він час від часу виголошував. Хотілось слухати його, хотілось дивитися йому в очі, хотілось бути з ним.
А саме головне: коли приходив час іти додому, іменинник кілька раз наголошував: «Спасибі, що прийшов. Чекаю на тебе знову» Мимоволі відповідаєш усмішкою і кажеш: «До скорого побачення»
Спогади завершились бажанням, щось змінити.

А у наступну неділю люди зауважили дивну поведінку священика. Справа в тому, що після служіння він, щиро посміхаючись, до своїх прихожан сказав такі слова: «Якби ми змогли побачити зараз Ісуса і почути Його, то кожен з нас би почув такі слова: «Дякую, що прийшов. Чекаю вас на наступний раз!»»

Як часто Ісус запрошує на гостину. Коли задумуюсь над цим, то хочется одразу плакати, бо немає нічого на світі вартнішого аніж ця свята Гостина. Дякую, Господи за твоє запрошення- таке лагідне та терпеливе! Амінь