Йшла по дорозі людина і побачила на асфальті натільний хрестик. Вона нахилилася і підняла знахідку.      Хрестик був стародавній, срібний. Тільки ось вушко для шнурочка зламалося. Тому, напевно, і загубився.    Перехожий озирнувся навкруги. Поруч стояв невеликий будиночок літньої вдови. Хвіртка була прочинена.  Людина подумала і поклала хрестик їй на ґанок: може, це вона його загубила. 

  Через якийсь час прийшла господарка будиночка. Витягла ключ від дверей і вже хотіла встромити його в    замкову шпарину, як погляд упав на хрестик біля дверей. Вона ахнула і вхопилася рукою за серце. “Хто ж це  мені підкинув?! Смерті моєї хочуть! Зумисне підкинули заговорений хрестик! Що ж тепер робити?” - усі ці думки  вихором промайнули в її голові. Жінка підібрала в дворі стару ганчірку й обережно, наче отруйну змію, узяла  нею хрестик, щоб не торкнутися до нього. Тримаючи його у витягнутій руці, побігла до священика. 

“Панотче, лихо!”, – заволала бабуся, угледівши священика, що вовтузився на клумбі з квітами. Вона кинулася до нього і, розгорнувши брудну ганчірку, показала хрестик. Захлинаючись словами, розповіла про знахідку. “Не інакше, як хтось із моїх недоброзичлевців проти мене чаклує”, - завершила свою розповідь. 

Священик глибоко зітхнув і, сумно глянувши на парафіянку, промовив: “Це нісенітниця!.. Ви в Бога вірите? У церкву ходите? Сповідаєтеся, причащаєтеся? Чого ж боїтесь?! Ніхто нічого поганого вам скоїти не зможе, якщо самі собі власним марновірством не нашкодите”. І додав: “Дайте мені цей хрестик, якщо так його боїтеся”. 

Напутні слова священика, здавалося, вплинули. Вдові стало соромно через свій страх. “Простіть, панотче мене, дурну. Скільки разів ви мені говорили... Простіть”. І, загорнувши хрестик у ту ж ганчірку, пішла додому. ... Читати далі »