"Величаємо Тебе, життєдавчий христе,                                                             

і почитаємо хрест Твій Чесний,

що ним Ти спас нас від неволі вражої"

(Величання на утрені празника)

Хрест христовий - наше спасіння!

 

Східна Церква урочисто відзначає свято Воздвиження Чесного Хреста - 27 вересня. Історія свята пов’язана з фактом, що цариця Олена, мати цісаря Константна Великого, віднайшла хрест, на якому був розп'ятий наш Спаситель Ісус Христос. Його знайдено на горі Голгофі, близько того місця, де Христа було розп'ято, а його автентичність підтвердило чудо. Переказують, що викопавши три хрести, хотіли пізнати, котрий з них є хрест Христовий, і коли вони доторкнулись ним тіла померлої людини, вона негайно ожила. Таким чином Господь чудом вказав на дерево хресне, на якому було розіп’ято Його Боже тіло. Одержавши такий доказ із неба, цариця Олена, разом з духовенством, піднесли священний хрест, а весь люд ставши на коліна голосно промовляв і повторяв молитву, яку ми так часто чуємо, під час Божественної Літургії: «Господи помилуй!». Отже, розважмо над тим, чому Христова Церква почитає Хрест Господній і чому він став символом перемоги Спасителя над дияволом і ж його жалом — гріхом. 

Чому Хрест Христовий є в такому великому шануванні серед християн, вказує св. апостол Павло у своїй проповіді такими словами: “ Ми проповідуємо Христа розп'ятого, ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані, чи юдеїв чи греків – Христа Божу силу й Божу мудрість»””(1 Кор. 1,23). Тут для апостола народів і для всіх віруючих християн Спаситель, що безсильний висить на хресті, є тією самою мудрістю Бога-Отця якою Він створив світ, і тією силою, якою Він усе з небуття привів до буття. Хрест був лише принадою для диявола, коли він бачив на ньому Спасителя, думав, що мав перед собою лише звичайну людину, з смертю якої сподівався знищити не лише її саму, але також і її діло — Церкву Святу. І справді, Христос на хресті, зненавиджений старшиною народу й фарисеями, полишений своїми апостолами й учнями, побитий, вінчаний терновим вінком, умираючий, здається полишений навіть Отцем Небесним. Про це він, мабуть, здогадувався зі слів умираючого Христа: «Боже мій Боже, чому ти залишив мене! » (Mm. 27,46; Мр. 15,34).

Але насправді безсильний Христос, був лише принадою, на яку зловився диявол. Він спричинивши смерть Христа, сам спричинив свою принаду, бо якраз тією своєю смертю Спаситель розчавив йому голову. Він підкорився Небесному Отцю аж до смерті хресної, і цим послухом знищив непослух Адама, а з ним і гріх, як цього навчає св. апостол Павло: «Як через непослух одного чоловіка багато людей стало грішниками, так послухом одного, багато людей стане праведними» (Рм.5,19). 

Жертвенна смерть нашого Спасителя звільнила людей не тільки від первородного гріха, але також від їх особистих гріхів, повертаючи їм ласку синівства Божого, а з нею і спадкоємство Небесного Царства. Те, що ніяк не було можливо осягнути звичайному чоловікові, те осягнув Христос - Бого-Чоловік своєю смертю на хресті. Нею Він, як про це співають Великодні Пісні: «Христос воскрес із мертвих, смертю Він смерть подолав, і тим що в гробах життя дарував». Дійсно — Хрест Христовий став наймогутнішою зброєю проти диявола. За його допомогою люди, які через свої гріхи стали здобиччю диявола, відроджуються Божою ласкою і знову стають дітьми Божого Царства. Очевидно, ми стаємо учасниками в усіх привілеях, що їх Хрест Господній нам наділяє тільки тоді, коли стаємо учасниками Христових страждань і смерті: « І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, перебуває в вас, то той хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе в Духом вас « (Рм. 8,11).

«Сам цей Дух свідчить разом з нашим духом, що ми діти Божі; а коли діти, то й спадкоємці Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом з Ним, щоб разом з Ним і прославитися » (Рм. 8,16).

З цього виходить, що коли хочемо брати участь у славі Христа, мусимо найперше брати участь в Його стражданнях. До цього кличе нас Господь, кажучи: «Коли хто хоче бути моїм учнем, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за мною « (Mm. 16,24).

З другого ж боку, відмовитися терпіти з Христом, означає, не бути Його гідним, так бо запевняє нас Христос: «І хто не візьме хреста свого й не йде за мною, не є мене гідний » (Mт. 10,38).

Як хрест Христовий є для Самого Спасителя знаком безмежної мудрості й сили Бога-Отця, так для нас він став знаряддям нашого визволення з неволі диявола й гріха. Крім того хрест є для нас символом жертви й способом наслідування Христа. Тому що Його хресна смерть звільнила нас від гріхів й дала можливість нам стати дітьми Божими. Він домагається від нас, щоб ми також спів-терпіли з Ним, тобто, щоб зреклися цього світу і його спокус, та й віддалися цілковито Йому, нашому Спасителю й нашому Богу. Бо Він прийняв на себе жертву хресну задля нас, задля нашого спасіння, тому то й хоче, щоб ми також наслідували Його в нашому земному житті, тобто, щоб ми гідно несли наші власні хрести. Ісус каже: «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матері, жінки, дітей, братів, сестер, та ще й свого життя, той не може бути моїм учнем. Хто н не несе хреста свого е й не йде слідом за мною, не може бути моїм учнем » (Лк. 14,26).

Можливо ці слова видаються нам твердими, але вони є нічим іншим як тільки домаганням Христа наслідувати Його. Бо Він сам задля любові до нас залишив свого Небесного Отця й щастя Неба, та зійшов до нас на землю, щоб уподібнитись до нас і від нашого імені перепросити Бога-Отця і відкупити нас своїми стражданнями й смертю хресною. Він, будучи безмежним, згодився обмежитись нашим людським недосконалим тілом. Він - Творець узяв на себе природу свого сотворіння та й наші гріхи, щоб, знищивши їх разом із своєю людською природою звільнити нас від них. Тож коли Він всемогутній Бог зробив так багато для нас і заради нас, Він має право вимагати від нас, щоб і ми також задля Нього відреклись від земних спокус. Зрозуміло, те чого ми задля Нього відрікаємось є нічим у порівнянні з Його Божественною жертвою. Тому, коли Він це все зробив задля нас, своїх негідних сотворінь і слуг, ми, що спаслися Його жертвою, зрозуміло не можемо відмовити Йому нічого, тим більше, що це робимо на для Нього, але для нашого власного спасіння. А крім того, відрікаючись цього світу і приймаючи свій хрест ми робимо це задля нашого Творця й Бога, який є для нас одночасно нашою остаточною метою й нашим найбільшим щастям.